Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Критика

Еразма

Лютером

Еразм

дистанціюється

від Реформації

Проте заклик до Христа і духу Біблії є скоріше причиною конфлікту, ніж згоди. З цього приводу Лютер, принаймні на мить, обдурив себе. Можна сказати: є читання і читання, тому що тлумачення слова Христа різноманітні й суперечливі. Не випадково тоді Еразм не зволів відповісти невідомому нахабі. Але Лютер, читаючи Керівництво (Enchyridion militis cristiani), був уражений тими аспектами, які відображали його власні переживання. Потім він вирішив написати листа ще раз, тепер безпосередньо гуманісту (28 березня 1519 р.: Eп. 933, III, с. 516—517) з проханням підтримати євангельську реформу. Підтримка такої відомої особи була б цінною допомогою лютеранській справі. Розрахунок хитрого прийому, по суті, виявився помилковим. Еразм відповідає (Еп. 980, III, с. 605—607), відмовляючи у будь-якому впливі на причину Реформації. Тут представлені дві теми, які пізніше обговорюються постійно. З одного боку, Еразм робить відмінність між своєю письменницькою позицією і теологічною й реформаторською позицією Лютера; з іншого боку, він претендує на нейтралітет, виправданий бажанням не розпалювати розбіжності, які вже досить мучили душі християн. Така заява про нейтралітет навіть приводить до вияву поблажливості та терпимості щодо Лютера, який вже не є невідомим монахом, а виступає як лідер Реформації, який буде відлучений від Риму та вигнаний з імперії в 1521 р.

Позиція Еразма

І все ж відмова відстоювати позицію, уникаючи як захисту, так і обвинувачення, глибоко розчаровує як друзів, так і ворогів Лютера. Зокрема, конфлікт із приводу свободи, який докорінно відрізняє спільне звернення до Христа та нове прочитання Священних текстів, стає дедалі очевиднішим. Еразм потім відчуває себе зобов’язаним скласти лист із вибаченнями (1 лютого 1523 р.), де вдає, що відповідає на звинувачення доброзичливого лютеранина про свободу волі. Еразм висловлює свою позицію: варто визнати роль людської волі в дії благодаті, посилаючись на Писання, не брати до уваги філософські суперечки, не робити вигляд, що розкрив божественні таємниці. Ця стриманість, просочена поміркованістю й смиренням, призвела до вибуху гніву гуманіста Ульріха фон Гуттена (1488—1523), партизана Лютера, шанувальника — колись — Еразма, який люто відповів у листі Spongia adversus aspergines Hutteni (Hutten anti-sponge, 1523 р.: ASD, IX-1, с. 91—120).

Жорсткі

суперечки

Більше немає місця або часу для непорозумінь. Страшний конфлікт тепер очевидний, про що свідчить обмін листами навесні 1524 р. Лютер ставить під сумнів філологічний талант Еразма в читанні Біблії, але принаймні сподівається, що гуманіст справді дотримуватиметья нейтральної позиції, що недалеко від визнання боягузтва. Еразм — ніхто інший, як «глядач» трагедій, і в цій пасивності немає нічого піднесеного. Ображений таким звинуваченням в обережності, Еразм заявляє про свій статус головного героя, а не просто глядача, і, здається, оголошує про свою роботу на тему свободи, яка має розкритикувати концепцію лютеранської благодаті. Фактично перша стаття про свободу волі була надіслана в 1524 р. його другові Луїсу Беру, богослову, до якого Еразм повернувся, аби підтвердити свої теологічні роздуми. Текст було опубліковано Фробеном у Базелі у вересні 1524 р. Лютер швидко ознайомився з працею Еразма, на яку відповів роботою «Про рабство волі» (Servo Arbitro) у грудні 1525 р. Критика була вражена надзвичайною повільністю відповіді Лютера, але праця Еразма через його іронічний та люб’язний характер не вимагала раптового втручання. Сам Лютер вказав Еразмові на розмірений тон його критики у «Про рабство волі» (Servo Arbitro). Не дивно, що навіть представники Римської курії демонстрували помірне задоволення працею Еразма, яка вкотре була визнана надто примирною, тоді як проти Лютера та його послідовників висловилися пізніше в роботі Hyperaspistes diatribae adversus servum arbitrium Martini Lutheri («Діатриба проти «Про рабство волі» Мартіна Лютера», Базель, Фробен, 1526 р. перша частина; 1527 р. друга частина). Сталася катастрофа; посипалися образи. Незважаючи на схожість, розбіжності щодо природи людини та її відносин із Богом є глибокими. На цьому етапі нерозуміння чітке та взаємне.

Глибокі суперечності

Два

суперечливі

погляди

Конфлікт через свободу в жодному разі не призводить до зіткнення між поміркованою позицією та радикальною концепцією, але вибухає між двома несумісними антропологічними й теологічними концепціями. Можна також додати, що суперечка між Еразмом і Лютером позначає межу між двома культурами, гуманістичною і доби модерну. Аргументація Еразма, насправді, пронизана гуманістичним духом, але також демонструє його концептуальні обмеження перед обличчям необхідності знайти переконливі відповіді на безпрецедентні філософські й теологічні запити. Відтак, пропущений діалог між Еразмом і Лютером не є фатальним результатом зіткнення між іронічним духом та роздратованою душею, обидва просто не бажають прислухатися до думки іншого як логічний наслідок двох суперечливих поглядів.

Етика

та необхідність

Свобода

волі

Еразма часто звинувачують у тому, що він «скептик», котрий сповідує віру, сповнену сумнівом. Фактично голландський гуманіст заявляє про переваги скептичного аргументативного методу. Йдеться про прихильність радикальному скептицизму Піррона, що призводить до чистої афазії, неможливості висловлювати свою думку, оскільки всі думки еквівалентні. Натомість Еразм звертається до скептицизму Академії Платона, відновленої Цицероном. Цей скептицизм хоче залишатися вірним сократівському сумніву, припиняючи судження щодо спірних питань, які не дають змоги зробити необхідні висновки. Скептичний метод полягає в порівнянні аргументів «за» і «проти», а також допустимих або неприйнятних наслідків позитивних та негативних формулювань однієї й тієї самої тези. Саме цей підхід Еразм застосовує в праці «Про свободу волі» (De libero arbitrio). З одного боку, скептичне ставлення не суперечить вірі: багато Отців Церкви намагалися це зробити; справді, припинення судження є виявом pia curiosositas, яка не претендує на право досліджувати божественні таємниці за допомогою хитромудрих