Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Книга, с. 265;

Свобода і рабство: полеміка між Еразмом і Лютером, с. 347

Фоска Маріані Дзіні

Незважаючи на певну схожість на рівні критики авторитету Церкви та реформи пастирського життя, розбіжність у понятті свободи Еразма й Лютера пов’язана з двома несумісними антропологічними концепціями. Для Еразма людина — це суттєва реальність, що складається з тіла і душі, тоді як для Лютера це питання утвердження функціональної позиції існування перед Богом та перед людиною. Якщо один вважає, що людина вільно сприяє божественній дії благодаті, то, на думку другого, ми повинні відрізняти ілюзорну свободу волі від внутрішньої свободи, що цілком залежить від божественної всемогутності.

Інший образ: лютеранський Еразм

Суперечливе сприйняття

Еразма

Красномовна

формула

Відмінність у доктринах Еразма (1476—1537) і Лютера (1483—1546) була глибокою, незважаючи на прагматичні подібності, тривале й завзяте нерозуміння. Безумовно, непорозуміння було подвійним, пропонуючи кардинально інший образ. Лютер сподівався, що зможе переконати гуманіста підтримати Реформацію, та натрапив на його помірну й компромісну позицію нейтралітету, тоді як католицькі богослови довго культивували образ «єретика» Еразма, перейнятого радикальним духом

(S. Seidel Menchi, Erasmo eretico. Riforma e inquisizione nell’Italia del XVI secolo, 1987). Вислів «лютеранський Еразм» зустрічається у творах проти Еразма ранніх часів Реформації та використовується як в Іспанії богословом Дієго Лопесом де Суньїга, так і богословами Левена та в працях, написаних богословами Сорбонни, котрі частково засудили концепцію голландського гуманіста (James K. Farge, Orthodoxy and Reform, 1985). Якщо ця формула поступово й швидко втрачала ефективність, оскільки потроху відмінності в доктринах двох авторів ставали очевидними, зокрема, щодо поняття свободи, зв’язок між Еразмом і Лютером зберігався в Італії, обертаючись навколо Римської академії, через діяльність богословів, глибоко розчарованих потуранням Святого Престолу щодо голландського гуманіста. Варто зауважити певну гнучкість доктрини до Тридентського собору, наприклад, окремі католицькі священнослужителі зовсім не були вороже налаштовані, принаймні до 1559 р., до реформи пастирського життя, більше того, деякі автори прихильно ставилися до критики Еразмом корупції духовенства.

Суперечливе сприйняття Еразма пояснюється, насамперед в Італії, прагматичним аспектом його вчення, а саме захистом релігійної терпимості, яка значною мірою пояснює заборону його книг в Індексі Тридентської доби. Загальним аспектом в Invectivae in Erasmum та Orationes contra Desiderium Erasmum Roterodamum італійських богословів є осуд практичних аспектів життя, які писання гуманіста могли б зіпсувати. Насамперед Еразм поставив би під сумнів набагато радикальнішим чином, ніж Лютер, сповіді, систему індульгенцій, священний зв’язок шлюбу, авторитет Папи. Це також питання засудження шкідливих наслідків гуманістичної освіти, які зводяться до риторичних маніпуляцій з розумом та систематичного використання спокушання.

Частково небезпідставна паралель

Критика

Церкви

У деяких точних аспектах паралелі між Еразмом і Лютером були виправданими. Проте це особливі, здебільшого прагматичні проблеми, такі як торгівля індульгенціями, чернеча цнотливість, поклоніння образам чи критика влади Рима, який забув дух первісного християнства й замінив милосердя та віру на працю і пошук прибутку (D. Cantimori, Atteggiamenti della vita culturale italiana nel secolo sedicesimo di fronte alla Riforma, “Rivista storica italiana” 53, 1936, pp. 83—110). Але ця критика не була новою. Заклик до первісного християнства, пріоритет внутрішньої віри над зовнішніми проявами богослужіння, заперечення проти багатства Церкви — все це живило середньовічні суперечки (особливо всередині францисканського ордену) та розвивалося в добу Відродження під егідою «найдавнішого богослов’я», що знало, як реагувати на сотеріологічні очікування того часу, знаходячи старе й оновлене співчуття, покладаючи край науковим дискусіям про богослов’я як науку.

У цілому подібності між Еразмом і Лютером були як прагматичними, так і дуже загальними, спільними для духу епохи, такими, що випливали з усталеної критичної традиції, ворожої щодо політичної та священицької влади Римської Церкви. Саме ці недискримінаційні подібності сприяли оманливому образу «лютеранського Еразма», представника, якщо навіть не батька Реформації. Але Лютер першим припустився помилки судження.

Історія непорозуміння

Хроніка пропущеної зустрічі довга і невтішна. У 1516 р. Лютер написав Еразму через гуманіста Спалатіна, секретаря Фрідріха ІІІ Саксонського (Dr. Martin Luthers Werke. Kritische Gesamtausgabe, Weimar, poi Kölmn-Weimar, Böhlau, 1883). Посередник був необхідний, оскільки Лютер ще залишався невідомим августинським ченцем, тоді як Еразм був доволі відомим завдяки публікації Нового Завіту та праць Святого Єроніма. Проте Лютер сміливо дорікає голландського філолога в тому, що він неправильно витлумачив «Послання до римлян», надто пильно дотримуючись букви, не розуміючи її духу. Причіпки до граматики дратують Лютера, котрий вважає за краще прийняти теологічну перспективу, про що він згадує Спалатінові в 1518 р. Основне звинувачення є й завжди буде одним і тим самим: Еразм недостатньою мірою вміщує Христа й божественну благодать у центр своїх роздумів. Це серйозна критика, можливо, несправедлива, якщо брати до уваги «Керівництво християнського воїна» (Enchyridion militis cristiani) (див.: Opera Omnia Desiderii Erasmi Roterodami, edizione critica di J. H. Waszink et al., Amsterdam-Oxford, 1969). Тут Еразм звертається до християнського воїна, нагадуючи йому, що істинне богослов’я складається з двох наріжних каменів слова Христа: віри й милосердя. Всі інші заповіді, їжа,