Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Святе Письмо

та його інтерпретація

Обрання

та праці

Позиція Кальвіна щодо мови Писання дає змогу уникати конфліктів між наукою і релігією з двох причин. По-перше, Кальвін має недогматичну позицію щодо біблійного тлумачення. У випадках сумніву він просто підтримує те, що здається найімовірнішим. По-друге, що важливіше, на думку женевського реформатора, у Біблії треба використовувати мову, зрозумілу людям, оскільки вона має бути доступною кожному. З цієї причини у священних текстах використовуються вирази, зрозумілі навіть неписьменним людям. Це пояснює різницю між священними текстами та недавніми астрономічними відкриттями. Ті, хто хоче вивчати астрономію, — говорить Кальвін, — не повинні звертатися до Писань. Сам Кальвін явно захищає вивчення астрономії, оскільки вона проливає світло на силу Бога. Незабаром кальвінізм показав відмінний стимул для проведення науково-технічної діяльності — стимул, який мав серед своїх причин кальвіністську доктрину обрання Богом: добрі справи є ознакою обрання, тобто обраних рятують, аби вони робили добрі вчинки. Більше того, хоча людині не потрібно прив’язуватися до світу, вона, однак, повинна діяти у світі та впливати на істот. Серед кальвіністів етична активність та ідеал професійного вдосконалення сприяють розвитку експериментального вивчення природи, а також техніки. У межах кальвінізму та серед англійських пуритан розвивається схильність до емпіричних та експериментальних досліджень, а також відмова від систематичних тверджень арістотелівсько-схоластичної філософії. Підтвердження обумовленої природи всесвіту, акцентування на всемогутності Бога — як це роблять кальвіністи — передбачає не знецінення науки, але переосмислення її як експериментального, імовірнісного та безсистемного

починання.

Меланхтон

У культурі Північної Європи Філіпп Меланхтон відіграє роль, яка поступається тільки діяльності Еразма. Мотивом, шо пронизує всю роботу Меланхтона, яка охоплює філологію, юриспруденцію, філософію, математику та астрологію, є спроба донести до лютеранської релігійності гуманістичну культуру й раціональні тенденції. Мета Меланхтона — виявити у всіх людських діях те природне світло розуму, яке педагог повинен відновити, аби повернути людям правила моральної дисципліни та підготувати до пізнання божественних істин. На противагу уявленням представників радикальної Реформації та анабаптистів Меланхтон недвозначно підтверджує необхідність вивчення арістотелівської філософії, логіки й математики. Меланхтон здійснює — порівняно з Лютером — часткову переоцінку розуму: падіння затьмарило людський розум, але не повністю позбавило його природного світла. Вроджені принципи, про які говорили античні філософи, збігалися з принципами, наведеними в Десяти заповідях.

Есхатологія

та натурфілософія

Вивчення

природи

В основу філософської думки Меланхтона покладена філософія Арістотеля у версії гуманістів, і тому вона виступає проти інтерпретацій та схоластичних коментарів. Меланхтон поєднує вчення Арістотеля з іншими філософськими традиціями, зокрема з платонізмом. Центральним у його роботі є піднесення вивчення природи, що дає змогу дізнатися про властивості та рух тіл (зокрема зірок), причини зародження та розпаду, допомагаючи тим самим виявити сліди, які Бог залишив для розпізнавання. Людська історія і природа — це театр, у якому діє божественне провидіння. Бог, котрий керує всесвітом і постійно виявляє інтерес до людських справ, може у будь-який момент втрутитися, аби змінити звичайний перебіг природних подій та руху небесних тіл, щоб передбачити якусь незвичайну подію. Звідси й інтерес Меланхтона до астрології. Він присвячує себе вивченню зоряних систем, комети 1531 р., а також незвичайних ознак та явищ усіх видів, інтерпретуючи їх як знаки Божої волі. Есхатологія та природна філософія тісно пов’язані в праці Меланхтона.

Визначення методу, який можна застосувати до всіх галузей знань, раціональне впорядкування людського знання — це мета, що їй Меланхтон присвячує всі свої сили. Цей метод, який також застосовується для надання богословській доктрині простого й органічного упорядкування, згідно з Меланхтоном, ґрунтується на вроджених принципах інтелекту (аналогічних загальним поняттям (notiones communes) Цицерона) та використовує математику й діалектику.

Меланхтон вважає діалектику найпридатнішим інструментом для передавання понять, що має відбуватися відповідно до систематичного плану. Постійною турботою Меланхтона є створення нової освітньої системи: йому належить заслуга в реорганізації шкільної освіти та публікації численних підручників, які використовувалися протягом майже двох століть.

Каспар

Пейцер

Каспар Пейцер (1525—1602), зять Меланхтона, є одним із головних активістів у науковому відродженні лютеранських університетів. Гуманіст, математик та лікар, він продовжував дидактичну та наукову роботу тестя над його науковими підручниками, призначеними для викладання, такими як трактат з космографії, озаглавлений De Dimensione Terrae (1550 р.). Пейцер звеличує важливість математики, що, на його думку, має як практичну корисність, так і виконує функцію навчання розуму логічних міркувань. Звинувачений у криптокальвінізмі ортодоксальнними лютеранами, він проводить дванадцять років у в’язниці, після чого стає особистим лікарем курфюрста Саксонії Августа (1526—1586 рр.).

П’єр де ла Раме

Лекційний

метод

Гуманіст та послідовник учень Кальвіна, француз П’єр де ла Раме (1515—1572) істотно впливає на організацію та викладання наук. Противник Арістотеля, він надає центральну роль математиці, наголошуючи насамперед на її корисності для торгівлі, судноплавства та картографії. Противник схоластичної філософії, він пропонує проєкт (нереалізований) щодо реформування університетського викладання в Парижі, який передбачає розширення вивчення математики. У Раме співіснував тісний зв’язок між реконструкцією науки та релігійною реформою. Відновлення зв’язку з речами, усунення порожніх схоластичних суперечок збігається зі справжнім словом Бога. Рамістське вчення поширюється в різних країнах, у Франції (в Королівському коледжі), Німеччині, Нідерландах та Англії. Його вплив серед освітян та науковців переважно пов’язаний з його «дихотомічним» методом, який особливо придатний для викладання: учитель починає з визначення теми та спочатку поділяє її на дві частини, а потім поділяє кожну частину ще на дві інші. Рамізм пов’язаний із пояснювальним методом (метод організації та передавання вже набутих знань), систематичною організацією знань, синоптичними таблицями та філософською й науковою лексикою.

Див. також: Релігійна революція, с. 167;

Католицька Реформація та Контрреформація, с. 177;