Читати книгу - "Твори. Том 1"

— Ви самі бачите, що треба діяти рішуче.

— Я так і діятиму.

Вона дивилась на широкий обрій, захоплена цим проектом викрадення. Вона поїде далеко, далеко… Разом із ним!.. Її викрадуть!.. Вона пишалася з цього. Вона зовсім не думала про неславу, про те безчестя, що могло їй загрожувати. Та й чи знала вона про це? Чи мала яку-небудь підозру?

Пані Вальтер обернулась і гукнула:

— Іди сюди, дитино! Що ти там робиш із Любим другом?

Вони приєднались до товариства. Говорили про морський курорт, куди Вальтери мали незабаром поїхати.

Поверталися з прогулянки іншим шляхом — через Шату.

Дю Руа не говорив більш нічого. Він думав. Отже, якщо в цієї дівчинки стане сміливості, то він нарешті досягне мети! Вже три місяці він обплутував її непереможними тенетами своєї ніжності. Він спокушав її, полонив, завойовував. Він примусив її покохати себе — так, як тільки, він умів це робити. Він легко оволодів душею цієї легковажної лялечки.

Насамперед він добився, щоб вона відмовила панові де Казолю. Тепер він добився, щоб вона втекла з ним. Бо іншої ради не було.

Пані Вальтер — він це добре розумів — ніколи не згодиться віддати за нього свою дочку. Вона все ще кохає його, і вона кохатиме його вічно, із тим же нездоланним шалом. Він стримував її своєю розрахованою холодністю, але почував, як її пече безнадійна й непереможна жага. Ніколи він не зміг би умовити її. Ніколи вона не дозволила б йому одружитися з Сюзанною!

Але тільки-но дівчинка потрапить до його рук, він почне переговори з батьком, як рівний із рівним.

Обмірковуючи все це, Дю Руа відповідав уривчастими фразами на те, що йому говорили і чого він зовсім не слухав. Він отямився аж тоді, як в’їжджали в Париж.

Сюзанна теж була задумлива, і дзвіночки на четверні коней бриніли у неї у вухах. Перед нею стелилися великі, безмежні шляхи, осяяні нічним місячним світлом, темні ліси, крізь які вони проїжджатимуть, харчевні при дорозі і конюхи, що хапливо перепрягають коней, бо всі вже здогадуються, що за ними погоня.

Коли ландо під’їхало до палацу, Жоржа просили залишитись на обід. Але він відмовився і подавсь додому.

Перекусивши, він упорядкував свої папери, немов збирався в далеку подорож. Він спалив компрометуючі листи, заховав інші, написав декому з своїх приятелів.

Час від часу він поглядав на годинник і думав: «А там, мабуть, уже кипить». І неспокій точив йому серце. А що, як не пощастить? Однак чого ж йому боятись? Він завжди зуміє виплутатись! А втім, цього вечора він грає на велику ставку!

Він вийшов з дому близько одинадцятої, трохи походив, узяв візника й спинився на площі Згоди, під аркадами морського міністерства.

Час од часу він запалював сірника й дивився на годинник. Коли побачив, що наближається північ, його охопила гарячкова нетерплячка. Раз у раз вихилявся він з дверцят, щоб глянути, чи не йде Сюзанна.

Десь продзвонило дванадцяту, потім знову — трохи ближче, тоді разом, нарешті — дуже далеко.

Коли дзигарі замовкли, Дю Руа подумав: «Кінець. Усе пропало. Вона не прийде».

Проте він вирішив чекати тут аж до світанку. В таких випадках потрібне терпіння.

Він почув, як дзвонило чверть на першу, потім половину, потім три чверті; нарешті всі дзигарі пробили першу годину, в тому самому порядку, як раніше били дванадцяту.

Дю Руа вже не чекав, він просто сидів у екіпажі, намагаючись зрозуміти, що могло трапитись.

Раптом жіноча голівка просунулась у дверцята й спитала:

— Ви тут, Любий друже?

Він схопився; йому аж дух забило:

— Це ви, Сюзанно?

— Так, це я.

Він ніяк не міг повернути ручку дверцят і повторював:

— О, це ви!.. Це ви… Увіходьте!

Вона ввійшла й безсило впала на сидіння поруч нього.

Він крикнув візникові:

— Рушай!

Екіпаж рушив.

Сюзанна задихалась і не могла говорити. Він спитав:

— Ну, як усе це сталося?

Вона прошепотіла, майже непритомна:

— О, це було жахливо, особливо розмова з мамою.

Дю Руа тремтів від хвилювання.

— З вашою мамою? Що ж вона казала? Розповідайте

— О, який це був жах! Я зайшла до неї і виклала їй свою справу, добре підготувавшись. Вона зблідла, потім закричала: «Ніколи! Ніколи!» Я плакала, сердилась, присягалася, що не одружусь ні з ким, крім вас. Мені здавалось, що вона ось-ось ударить мене. Вона немов збожеволіла: заявила, що мене завтра ж вирядять у монастир. Я ніколи її не бачила такою, ніколи! Тоді зайшов тато, почувши, як вона викрикувала всі ці дурниці. Він не так розгнівався, як вона, проте заявив, що ви не досить гарна партія. Вони мене теж розлютили, і я стала кричати голосніше за них. І тато драматичним тоном, який йому зовсім не личить, звелів мені вийти. Тоді я остаточно вирішила втекти з вами. І ось я тут! А куди ми їдемо?

Він ніжно обійняв її за стан і жадібно слухав те, що вона розповідала. Серце його калатало, в ньому прокидалася люта ненависть до цих людей. Проте вона була в його руках—їхня дочка! Тепер він їм покаже!

— На поїзд ми спізнились, — відповів він перегодом, — Отже, цей екіпаж довезе нас до Севра, де ми перебудемо ніч. А завтра поїдемо в Ла-Рош-Гійон. Це гарне село на березі Сени, між Монтом і Боньєром.

— Але ж у мене нема речей, — прошепотіла Сюзанна. — Нема нічого з собою.

Він безтурботно всміхнувся:

— Пусте, там ми все влаштуємо.

Екіпаж котився вулицями. Жорж узяв руку дівчини і почав поволі, шанобливо цілувати її. Він не знав, про що говорити з нею, бо зовсім не звик до платонічних пестощів. Раптом йому здалося, що вона плаче.

Він злякано спитав:

— Що з вами, моя люба дитино?

— Моя бідна мама, мабуть, не спить зараз, якщо вона помітила, що мене нема, — крізь сльози відповіла Сюзанна.

Мати її справді не спала.

Коли Сюзанна вийшла з кімнати, пані Вальтер залишилась віч-на-віч із чоловіком.

— Боже мій! Що все це означає?

Вальтер, знетямлений з гніву, вигукнув:

— Це означає, що цей інтриган приворожив її. Це він підмовив її знехтувати Казоля. Посаг вабить його, чорт забирай!

Він розлючено забігав по кімнаті, говорячи:

— Ти теж весь час принаджувала його, лестила йому, пестила його, не знала вже, як йому догодити. Завжди Любий друг тут, Любий друг там — і так від ранку до вечора. От тепер і маєш!

— Я… я його принаджувала? — збліднувши, прошепотіла вона.

Він крикнув їй прямо в обличчя:

— Еге ж, ти! Ви всі показились через