Читати книгу - "Твори. Том 1"

Вона випросталась і мовила з трагічними нотками в голосі:

— Я не дозволю вам так зі мною розмовляти! Ви забуваєте, що я виховувалась не в крамничці, як ви.

Він на мить укляк на місці, остовпілий, а тоді люто вилаявся і вийшов, грюкнувши дверима.

Залишившись на самоті, пані Вальтер кинулась до дзеркала і глянула на себе, ніби хотіла подивитись, чи нічого в ній не змінилося, — такою неможливою, страхітливою здавалась їй ця подія. Сюзанна закохалась у Любого друга, і Любий друг хоче одружитися з Сюзанною! Ні, вона помилилась, це неправда. Дівчинка, цілком природно, втратила голову через цього вродливого молодика і сподівається, що її віддадуть за нього заміж; от вона і хотіла спробувати! Але він, він не міг бути її спільником! Папі Вальтер міркувала, схвильована, як перед великою катастрофою. Ні, Любий друг, напевно, нічого не знає про витівку Сюзанни…

І вона довго думала, чи причетний він до цього. Та й негідник же він, якщо підбив її на це! І що ж тепер буде? Скільки вона передбачала небезпек і мук!..

Якщо він нічого не знає, то все ще можна влаштувати. Доведеться поїхати подорожувати з Сюзанною на півроку, і все минеться. Але як же вона зможе після всього бачитися з ним? Адже вона все ще любить його! Ця пристрасть увійшла в неї, немов стріла, і вирвати її неможливо.

Жити без нього їй несила. Краще вмерти.

Туга й сумніви катували її. В неї заболіла голова; думки ставали важкими, гнітючими, болісними. Вона плуталась у здогадках, невідомість доводила її до розпачу. Глянула на годинник — вже перейшло за першу. Вона сказала собі: «Не може це лишатись так, я божеволію. Я повинна дізнатись про все. Піду розбуджу Сюзанну і розпитаю її».

І, роззувшися, щоб не наробити шуму, вона подалась із свічкою в руці до кімнати дочки. Тихенько відчинила двері, ввійшла, глянула на ліжко. Воно було незім’яте. Пані Вальтер спершу нічого не зрозуміла й подумала, що дівчинка ще сперечається з батьком. Але відразу ж страшна підозра охопила її, і вона побігла до чоловіка. Вдерлась до нього, бліда й задихана. Він іще читав, лежачи в ліжку.

— В чому річ? Що з тобою? — злякано спитав він.

— Ти бачив Сюзанну? — пробурмотіла вона.

— Я? Ні. А що?

— Вона… вона… пішла. Її нема в кімнаті.

Вальтер скочив на килим, узув пантофлі і, без кальсонів, в самій нічній сорочці кинувся в кімнату дочки.

Він глянув — і в нього не залишилось жодного сумніву.

Вона втекла!

Він упав у крісло і поставив свою лампу долі перед собою.

Дружина ввійшла слідом. Вона, затинаючись, прошепотіла:

— Що ж це?

У нього не було сили відповідати, не було сили гніватися, він простогнав:

— Кінець! Вона в його руках. Ми пропали…

Пані Вальтер не зрозуміла:

— Як пропали?

— Так і пропали, сто чортів! Тепер справді треба, щоб він одружився з Сюзанною.

У неї вихопився якийсь звіриний зойк:

— Він? Ніколи! Ти збожеволів!

— Голосінням справі не зарадиш, — сумно відказав Вальтер. — Він викрав її, збезчестив. Віддати її за нього — це ще найкращий вихід. Коли добре взятись до цього, то ніхто й не довідається про цю пригоду.

Вона повторила, затремтівши від хвилювання:

— Ніколи! Ніколи він не матиме Сюзанни! Я ніколи не згоджусь.

Вальтер пригнічено прошепотів:

— Та він уже має її. Це так. І він триматиме її й ховатиме, поки ми не поступимось. Отже, щоб уникнути скандалу, треба поступитись одразу.

Дружина його, серце якої краяв невимовний біль, вигукнула:

— Ні! Ні! Я ніколи не згоджусь!

— Нема вже про що сперечатись, — мовив він нетерпляче. — Так треба. Ах, мерзотник, як він нас обкрутив кругом пальця!.. Це все-таки неабиякий кмітливець і спритник. Ми могли б знайти когось далеко кращого щодо становища, але не щодо розуму та кар’єри. За ним — велике майбутнє. Він буде депутатом і міністром.

Пані Вальтер заперечила з лютою рішучістю:

— Ніколи я не дозволю йому одружитися з Сюзанною!.. Ти чуєш?.. Ніколи!

Він нарешті розсердився і, як чоловік практичний, узяв Любого друга під свій захист.

— Та замовкни ти… Кажу тобі, що так треба… це неминуче. І хто знає? Може, нам не доведеться й жалкувати. З людьми такого гатунку ніколи не знаєш, що може трапитись. Ти бачила, як він скинув трьома статтями того йолопа Ларош-Матьє і як гідно він це зробив? А це ж була дуже важка справа у його становищі зрадженого чоловіка! Зрештою, побачимо. В усякому разі, ми в його руках. Ми вже не можемо змінити цього.

їй хотілось кричати, битися об землю, рвати на собі волосся. Вона ще раз безтямно вигукнула:

— Він її не матиме!.. Я… цього… не хочу!

Вальтер підвівся, підняв лампу і мовив:

— Слухай, ти дурна, як усі жінки. Ви все робите, керуючись почуттям. Ви не знаєте, що це таке — поступатись перед обставинами… ви дурні! А я тобі кажу, що він одружиться з нею… Так треба.

І він вийшов, човгаючи пантофлями. Він пройшов, схожий на комічний привід у нічній сорочці, широким коридором просторого сонного будинку і тихо вернувся в свою кімнату.

Пані Вальтер все ще стояла; її мучив нестерпний біль. Вона ще не гаразд усе розуміла. Вона тільки страждала. Потім вона відчула, що в неї забракне сили лишатись отак, закляклою, аж до світанку. Вона відчувала гостру потребу втекти, бігти не знати куди, шукати допомоги, рятунку.

Вона думала: кого покликати до себе? Кого? Не знаходила нікого. Нарешті їй сяйнуло. Священика! Так, священика! Вона впаде йому до ніг, признається в усьому, розповість про свій гріх і розпач. Він зрозуміє, що той негідник не може одружитися з Сюзанною, і не дозволить цього!

їй треба негайно священика! Та де його знайти? Куди піти? Вона ж не могла лишатись так!

Тоді перед її очима промайнув, немов видіння, ясний образ Ісуса, що йде по хвилях. Вона побачила його так виразно, неначе дивилась на картину. Це він кликав її: «Прийдіть до мене. Прийдіть і схиліть коліна біля моїх ніг. Я розраджу вас і навчу, що треба робити».

Вона взяла свічку, вийшла і спустилась, щоб пройти до оранжереї. Ісус був у самому кінці її, в маленькому залі, що зачинявся заскленими дверима, щоб вогкість не псувала полотна.

Це була своєрідна каплиця серед цілого лісу незвичайних дерев.

Пані Вальтер увійшла в зимовий сад.