Читати книгу - "Яр"

— Коли вже тієї олії купите? — цупився хлоп'як, і ледь одкушував з ложки.

— Купило притупило! Їж ото, лишенько моє...

Досі розмовляли переважно Паша з Антосем, але втрутився й Антін:

— Олії Гітлер не продає.

Максима розібрало.

— Наче її продавав твій Сталін.

— Обше, такий мій, як і твій, — жуючи, відпарирував Антін Ягола.

— Я відколи себе пам'ятаю — усе вдома олії не було.

— Перед самою войною буда, — заперечив господар.

— Бач, як мені не пощастило: я в цей час каторжанську баланду сьорбав, не знаю. А тридцять другий на тридцять третій добре знаю.

— Неврожай був...

— Де, в газетах? Такого врожаю, як тридцять другого року, давно не бачили. Політика. Більшовики голодом примушували українців у колгоспи вступати.

Наша заходилася квапливо прибирати зі столу. Оленка встала допомагати їй. Доки вони перемивали, тільки раз обізвався малий:

— А канахвети колись були?

— Були, — сказала Оленка.

— А які вони?

— Солодкі.

— Як варені буряки?

— Ше солодчі.

— Ойой! — здивувався хлоп'як. — Хіба солодче буво-оє?

— Буває.

— Ніт не буво-оє! — вперся Антось, неспроможний осягти таких невірогідно високих матерій.

Перемивши посуд і заслонивши піч, Паша силоміць потягла його на ту половину.

— Ходьом, бо Колько вже десь плаче.

Антін і Максим почали крутити цигарки кожен зі свого кисета. І коли Оленка взяла шаплик із помиями й поперед себе понесла його з хати, Максим сказав:

— Не думай, що я вступив до поліції на твоє вмовляння.

Це вже він казав і раніше, і Антін лише всміхнувся.

— Ми з тобою боремося за різне: ти за Росію, а я за... Україну. Тож на мене ти не розраховуй. І всім своїм перекажи.

— Дурний ти, Максиме, як, повідіму, сало без хліба.

Увійшла Оленка, та Максим уже не міг стриматися.

— Ви завжди вважали тільки себе розумними.

— Хто — ми?

— Ви! Тим часом навіть історія вас нічого не навчила.

— Яка історія?

— Хоча б єжовщина. Вас різали, а ви, мов отара баранів, самі під ніж перлися.

— Ти міні, прочім, про єжовщину не той!... — підвищив голос Антін. — І скажу вам більше: Єжов був враг народа.

— Мільйони людей вирізав, а тоді й його ворогом назвали. А перед ним був Ягода. Теж мільйон вирізав — і теж ворогом назвали. Самі вороги.

— Ти вп'ять за рибу...

Антін устав і, кинувши недопалок у помийницю, плюнув туди ж і сказав:

— Ну й уредний же ти чоловік, Максиме. І скажу вам більше: впрямий. — Тоді взявся за клямку: — Ну нічого. Казав один, дискать, якось та буде. Нашо нам із тобою лаяцця? Бувайте.

І вийшов, а Максим уже наздогінці шпурнув йому в спину:

— Я до вас не приставав, затям собі й перекажи іншим.

І те, що Антін навіть не спинився й не відповів йому, ще дужче розлютило Максима. Дівчина сіла край столу, а він заходився крутити нову цигарку.

— Макси...

— Що?

— Багато куриш.

— Ходім звідси, — ще й досі не владен угамувати нервів, сіпнувся Максим.

— Надворі почався дощ, —“"тихо відповіла дівчина й поклалася підборіддям на руки.

Максим навіщось повторив те слово, мовби воно було причиною його поганого настрою:

— Дощ...

Оленка, дивлячись поперед себе, спитала:

— Чого ви все лаєтеся... лаєтеся?

— Твій брат хоче, щоб я під їхню дудку грав!

— Під чию дудку?

Хлопець сердито махнув рукою:

— Та!

Дівчина задумано проказала:

— Ми всі поробилися, як ті собаки...

— Тут не те що собакою, а й...

— Він чесний чоловік, — зітхнула дівчина.

— Литій чесний, а всі — паскуди!

Оленка встала й підсіла до нього, та Максим навіть не поворухнувся. У кімнаті напував бурий півморок, світло каганця осявало тільки кружало стільниці та ледь-ледь гору подушок у кутку на ліжку. По той бік сіней щільніше причинилися двері й клацнув гак — Наша з Антоном полягали спати.

— І ти чесний, Макси... — тільки тепер відповіла на його вибух Оленка.

Максим ніяково поклав руку на її плече, і вона з готовністю притулитися до нього. Максим обережно гладив Оленку й думав: ось, певно, єдина в світі людина, яка неупереджено ставиться до мене, приймає мене таким, як я є. І ця довіра потроху зігрівала йому схолодніле серце, і перед очима ставало аж ніби видніше. Він нахилився над дівчиною, і вона підвела голову. Її пойняті блиском очі, ніжна лінія ледь горбкуватого носа й Особливо маленька яминка на підборідді зовсім розчулили його. «К бісу все на світі, — сказав він сам собі; — крім політики, існують і багато речей, заради