Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

протистояння між російським парламентом і президентом Єльциним)[1104]. Деякі неонацисти, зокрема Алєксєй Мільчаков, Кірілл Рімкус та їхні поплічники, які рушили воювати на Донбас, належали до ультраправих угруповань Санкт-Петербурга[1105]. Серед інших відомих російських неонацистів, що проявили себе на Донбасі, були перший так званий «прем’єр-міністр ДНР», екс-редактор московської фашистської газети «Завтра» Алєксандр Бородай, «генеральний прокурор ДНР» Равіль Халіков, націонал-більшовик, лідер регіонального відділення партії «Інша Росія» на Уралі Ростислав Журавльов, «заступник міністра закордонних справ ДНР», лідер Євразійського союзу молоді в Південному федеральному окрузі РФ Алєксандр Просьолков (убитий в липні 2015 року) та екс-лідер антиіммігрантського руху «Щит Москви» Алєксєй Худяков. Браян Вітмор саркастично зазначає, що, припинивши постачання газу до України, Росія «заходилася експортувати південній сусідці своїх мафіозі та неонацистів»[1106].

Добровольці з РФ, які підтримували неонацистську та фашистську ідеологію, здійснювали воєнізоване навчання активістів радикальних проросійських груп, скажімо, організації «Донецька республіка». Таке навчання у російських таборах пройшли співзасновники останньої Андрій Пургін («перший віце-прем’єр ДНР» у 2014 році) та Олександр Цуркан, а також лідер кримського відділення Євразійського союзу молоді, пізніше очільник пропагандистського центру «Південно-східний фронт» Костянтин Книрік і «депутат парламенту ДНР» Олег Фролов.

Нацистські татуювання на руках і плечах російських маріонеток — це наслідок їхнього членства або в неонацистських організаціях, або у кримінальних угрупованнях із подальшим ув’язненням.

Роман Толстокоров, який дезертирував із російських окупаційних сил і потрапив у полон до бійців «Добровольчого українського корпусу», мав велике нацистське татуювання на спині, яке, за його словами, йому нанесли у в’язниці, де він відбував термін за крадіжку і поширення наркотиків[1107].

Націоналістів-добровольців також залучили з великих скінгедських угруповань Росії, які давно співпрацювали із проросійськими і панславістськими скінгедами в Криму та на сході України. Прихильники жорсткої поведінки, демонстративні мачо, расисти й антизахідники, ворожі до іммігрантів і антисеміти за переконаннями, вони вважають конфлікт на Донбасі частиною «механізму», що сполучає їх з іншими скінгедами шляхом набуття досвіду насильства. Протягом кількох років, починаючи з 2006 року, скінгеди узурпували заснований Путіним День народної єдності. З нагоди цього свята вони влаштовували «Русский марш», під час якого крокували зі своїми прапорами і плакатами, здобуваючи можливість «видовищно пропагувати свій порядок денний серед широкої публіки»[1108].

Ці профашистські хулігани показали себе під час чемпіонату з футболу Євро-2016, коли багатьох із них на чолі з їхнім ватажком Алєксандром Шпригіним затримали й депортували з Франції за організоване насильство. Шпригінське «“Всеросійське об’єднання вболівальників” підтримує Кремль. Повідомлялося, що він [Шпригін] дотримується ультраправих поглядів і був сфотографований, демонструючи нацистське вітання»[1109]. Він вимагав, аби на домашньому Чемпіонаті світу збірну Росії представляли «слов’янські обличчя», і водночас казав, що він «на 100% антифашист» і не має «нічого проти євреїв»[1110].

Ще одна група екстремістів, яка ринули в Україну, — байкери. Члени угруповання «Нічні вовки» прибули з Москви «для захисту своєї батьківщини», примандрувавши на Донбас, «аби повернути російські землі». У відеозвіті журналіста газети “The Gurdian” про філію «Нічних вовків» в окупованому Луганську в їхніх бараках видно портрети Сталіна[1111]. «Нічні вовки», як і їхні спонсори в державних структурах РФ, вбачають у подіях на Донбасі «релігійну і духовну війну» і сподіваються, що проект «Новоросії» не помер.

РОСІЙСЬКІ МАРІОНЕТКИ ТА КОЗАЧІ ЗАГОНИ

Від початку бойових дій у 2014 році російські командири скаржилися на слабку підтримку з боку населення сходу України та труднощі, які спіткали їх при наборі бійців. Твердження Ґіркіна щодо 28 тис. бажаючих вступити до них, вочевидь, було перебільшенням: російські сили у Слов’янську мали обмежений успіх у вербуванні місцевих мешканців, а серед тих, хто зголосився добровільно, не бракувало суспільних маргіналів, звичайних люмпенів[1112]. Організації та незаконні збройні формування, що виступили проти України на Донбасі, були такими ж різними, як і політичні, релігійні та кримінальні угруповання, що їх заснували:

• Організацію «Донбаська Русь» підтримував «Російський блок», союзник Партії регіонів у Криму;

• «Донецька республіка» на чолі з Андрієм Пургіним була заборонена в Україні, її члени навчалися в російських таборах від літа 2006 року;

• Організація «Народне ополчення Донбасу» була пов’язана з РНЄ та Павлом Губарєвим;