Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

• «Оплот», одна із низки російських маріонеткових організацій, чия назва фігурує у санкційних списках уряду США, виникла у середовищі організованої злочинності Харкова, де вона була пов’язана з мером міста Геннадієм Кернесом. Ватажок «ДНР» Захарченко очолював донецьку філію «Оплоту»[1113];

• Батальйон (пізніше бригаду) «Восток» («Схід») у 2014 році очолив колишній командир спецпідрозділу «Альфа» донецького обласного управління СБУ Олександр Ходаковський;

• Донських козаків, які прибули на Луганщину з Росії, очолював отаман Ніколай Козіцин;

• Батальйон «Призрак» («Привид») очолював колишній артист художньої самодіяльності Олексій Мозговий (убитий в травні 2015 року);

• Батальйон «Спарта» очолював колишній працівник автомийки Арсен Павлов («Моторола»), на якому лежить провина за тяжкі воєнні злочини, зокрема розстріли і катування українських військовополонених (убитий в жовтні 2016 року).

Історія козацтва на Дону та Кубані являє собою крайній прояв «стокгольмського синдрому». В результаті влаштованих радянським режимом колективізації, штучного голоду, «великого терору» та депортацій було вбито близько мільйона козаків. Кубань, населена козаками, чиїх предків царська влада переселила сюди з України, була переважно україномовною до 1930-х років, коли цей регіон, як і Українську СРР, спустошив Голодомор, а сам він зазнав високого рівня русифікації. В 1990-х роках багато кубанських козаків разом зі своїми сусідами, донськими козаками, стали непримиренними російськими націоналістами та імперіалістами в регіоні, який відносять до «червоного поясу» Росії, оскільки він забезпечував високу підтримку КПРФ. Російські козаки, яких у гігантських масштабах винищували комуністи, химерним чином стали націонал-більшовиками і пов’язали себе зі своїми «лютими ворогами» в «дивній і цілком нелогічній коаліції»[1114]. Козаки виступали проти деколективізації відібраних у них багато десятиліть тому земельних наділів, натомість підтримували крайній расизм у ставленні до нехристиянських меншин на Кавказі та орієнтованих на Захід грузинів.

Козача «Вовча сотня» претендує на столітню історичну спадщину (за відсутності безперервної спадкоємності) починаючи від 1915 року, коли полковник царської армії Андрєй Шкуро створив однойменний кубанський козачий підрозділ. У роки Другої світової війни Шкуро співпрацював із нацистами, був схоплений британцями і виданий СРСР, де його судили і стратили 1947 року. Верховний суд Росії відхилив клопотання про скасування його вироку та реабілітацію. «Ми вирішили відвоювати історично більш російські землі», — так козак сучасної «Вовчої сотні» Алєксандр Можаєв пояснював вторгнення на українську територію. Міркуючи про терени, звідки походять його предки, він сказав: «Не існує жодної України. Є лише російське прикордоння, і те, що воно стало відоме як Україна після революції [1917 року], — що ж, ми маємо намір виправити цю помилку»[1115].

Отже, упродовж менш ніж столітньої денаціоналізації чимало кубанських козаків стали не лише імперіалістами, а й шовіністами-українофобами. Інші російські козаки також кажуть: «України для нас не існує. Немає народу, званого українцями». І хоча вони ненавидять євреїв «типу Троцького», звинувачуючи їх у розбраті між слов’янськими народами, і є палкими антисемітами, козаки вдають, що воюють із «фашизмом» в Україні[1116].

Російські козаки найбільше проявили себе на окупованій Луганщині, де були задіяні у різних формах злочинної діяльності, включно із розкраданням гуманітарної допомоги, та порушенні прав людини у випадку українських військовополонених і цивільних бранців. Козачий батальйон «Всевелике військо Донське» з Новочеркаська на чолі з Павлом Дрьомовим (убитий в грудні 2015 року) розмістився у Стаханові на захід від Луганська. Їхня база — це архетипове місто Донбасу, де радянська ностальгія обертається довкола місцевого героя, шахтаря Олексія Стаханова, який уславився рекордним перевищенням виробничих показників під час сталінської індустріалізації в 1935 році.

Західні оглядачі, політики та експерти, приділяючи увагу гібридній війні Кремля на Донбасі, ігнорували поширення російського тероризму по всій Україні. У той час як для більшості українців бойові дії на сході здавалися чимось далеким, серія терактів наблизила війну до них упритул. Це засвідчили вибухи в Харкові, від яких постраждало 20 осіб, і Запоріжжі, де з рейок зійшов потяг. 20 січня 2015 року Рада національної безпеки і оборони України запровадила посилені заходи безпеки по всій країні через збільшення кількості терактів, у причетності до яких обґрунтовано підозрювалися РФ.

За висновками українських спецслужб, ці терористичні атаки не є роботою «самотніх вовків», як у Бостоні (квітень 2013 року) чи Оттаві (жовтень 2014 року), натомість частиною добре скоординованої кампанії, що її провадить диверсійне крило розвідки РФ. Координаційний центр «Новая Русь» проводить навчання груп, що складаються із трьох-п’яти українських і російських громадян кожна, у Бєлгороді, Тамбові, Таганрозі та Ростові-на-Дону, в окупованому Криму та Придністров’ї. Заняття ведуть офіцери ГРУ та ФСБ.

Співробітники СБУ та української військової контррозвідки затримали підозрюваних у тероризмі членів угруповань «Сват», «Харківські партизани» та інших. Затримані із групи «Сват», які діяли в околицях