Читати книгу - "Зірки Егера"

Другий яничар приніс йому кавуна. Вони про щось перемовилися — мабуть, побилися об заклад, і перший яничар підкинув угору кавуна, а другий шаблю.

Третій яничар штовхнув спритника ззаду. Кавун упав на землю і, на велику радість солдатів, розлетівся на шматки. Всі реготали, шкірилися, наминали дині й кавуни.

Фортечні ворота були ще відчинені. Селяни невтомно носили воду до фортеці. Вони ще вчора ганяли на водопій і корів, і овець, а нині лише коней. Відчинені ворота не спокушали турків навести міст через річку і напасти на ворота. Дістали б кілька куль у бік, та й по всьому. Турки знали, що хоча ворота й відчинені, та це роззявлена паща з гострими іклами. Припустимо, почали б вони стріляти в селян. Ну й що? У беззбройних стріляти не заведено. А якби турки й зважились на це, з фортеці теж почали б стріляти в турецьких солдатів, коли ті напуватимуть у річці коней та верблюдів.

Загавившись, яничари не помітили, що угорці перестали раптом напувати коней і носити воду з річки.

Та і як їм було помітити! Бо й тривало це якісь дві-три хвилини. Вони навіть уваги не звернули, що на мурах з'явилося більше, ніж звичайно, люду, особливо лучників і стрільців. Та коли зчинився гуркіт, яничари стрепенулися. Не встигли вони й оглянутись, як із фортеці бабахнули гаубиці й заплювали їм очі цвяхами, кулями і всіляким залізяччям. Довгим ланцюгом з фортеці вихопилися вершники. Борнемісса був легко вбраний — в самій лише шкіряній чумарці. Золтаї стрясав кулаками. Пете підострожував коня. У Будахазі шапка була збита набакир. Фюгеді мчав разом з найвідчайдушнішими солдатами. Його молодецька чуприна маяла на вітрі.

Вихором перемайнули вони через річку і, не чекаючи команди, взялися колошматити турків.

— Аллах! Аллах!

Перескакуючи через турків, угорці миттю опинились на великому, зарослому портулаком майдані, куди пополудні падає тінь від архієпископського собору.

Турецькі солдати, які там сиділи, нажахано озираючись, кинулись тікати, деякі спинилися й повихоплювали шаблі.

Вершники налетіли на них. Гарячі коні неслись, наче вогненні дракони. Тисячі турків тікали, немов стадо, налякане вовками. Угорці летіли, насідаючи їм на п'яти.

— Бий клятих дияволів!

Але з провулка з гомоном вискочила підмога: кінні акинджі, генюллю[83] і яничари з рушницями і списами.

Якийсь яничар у білому ковпаку наставив списа у груди Гергею, ось-ось скине його з коня.

Та двічі блиснула шабля Гергея. Перший удар — списа зламано, другий удар — турок упав горілиць.

— Ісусе! Ісусе! — кричали з веж.— Ісусе, поможи!

— Аллах! Аллах! — лементували турки.

Угорці, розлетівшись по площі, вертілися на конях, виблискували в повітрі шаблями. І все ж один яничар поранив у груди коня Міхая Хорвата. Кінь упав. Хорват зіскочив і зарубав яничара, потім другого. Але тут його шабля переломилася. Третьому він тільки зацідив кулаком по носі й кинувся бігти через опустілу площу просто до фортеці.

Решта ж летіла вперед, трощачи все на своєму шляху. Будахазі підняв шаблю, готуючись завдати страшний удар, аж тут яничари, притиснуті до будинку, дали залп з рушниць. Шабля випала з рук Будахазі, і четверо яничарів гуртом накинулися на нього з шаблями і списами. На підмогу поспішив угорський витязь у синьому ментику. Яничари закололи його.

— Хто це? — питали один у одного люди, які стояли на фортечній стіні.

— Габор Оросі,— з жалем сказав Мекчеї.

Але Будахазі, знайшовши рятівну лазівку, повернув коня і, пригнувшись до його шиї, помчав назад.

Повернула й решта.

Головною вулицею на підмогу туркам лавою неслася тисяча акинджі.

— Аллах! Аллах! Язик сана![84]

Гергей об'їхав їх своєчасно. Він дав чималого гаку і помчав на вулицю Капітулу. Там теж кишіли турки. Та серед них виявилося більше піших, аніж кінних. Коли піші стрімголов кинулись тікати, вони лише стали на заваді вершникам — не могли ж ті давити своїх. Однак назустріч угорцям уже неслися чвалом перси-гуреби. Вони й налетіли на несамовиту сотню, яка шалено мчала з Гергеєм на чолі. Та марно! Угорці прорубали собі кривавий шлях; гуреби падали, валились, як вихором розкидані снопи.

Тільки тепер стало помітно, наскільки слабий маленький турецький коник у порівнянні з великим і сильним угорським конем. Десять угорських вершників могли розтрощити сотню турецьких. А коли вже угорець збивав котрогось турка, тому вже не хазяйнувати в Егерській фортеці!

Кінні солдати Гергея помчали назад.

Геть від воріт!

Радісні крики пролунали з фортечної стіни і змішалися з шумом і тупотінням загону, що повертався.

Занепокоєно