Читати книгу - "Американська трагедія"

він пильно дивився на неї, не розуміючи, чим усе це закінчиться. — Але однаково, ти не кинеш мене напризволяще, я не допущу цього, Клайд! Я ке можу! Не можу, кажу тобі!—Її голос дзвенів і зривався. — Це надто важливо для мене. Я не знаю, що я робитиму одна, мені немає від кого більше чекати допомоги, і ти повинен допомогти мені. Мені треба вибратися з біди — от і все. Я не можу з’явитися до батьків ось так — одна, без чоловіка, без підтримки. — Погляд її став і благаючим, і лютим; немовби підкреслюючи свої слова, вона трагічно стискувала руки. — Якщо ти не можеш виручити мене тим засобом, гіким хотів, значить, мусиш виручити по-іншому, от і все, — з розпачем вирвалося в неї.— Ти не можеш кинути мене, принаймні зараз, поки я не можу обійтися без тебе. Я не прошу тебе одружитися і залишитися зі мною назавжди, — додала вона: в неї майнула думка, що, пом’якшивши таким чином свою вимогу, вона скоріше переконає Клайда погодитися на шлюб, а згодом його почуття, можливо, зміняться на краще. — Потім ти можеш залишити мене, якщо захочеш. Потім, коли з усім цим буде покінчено. Я не можу перешкодити цьому і не захочу перешкоджати, навіть коли б і могла. Але тепер ти не смієш кинути мене! Не смієш! Крім того, — додала вона, — адже я не хотіла, щоб зі мною сталася така річ, і ніколи б цього не сталося, якби не ти. Це ти примусив мене, ти наполягав, щоб я дозволила тобі приходити сюди. А тепер ти хочеш кинути мене, щоб я викручувалася сама, — і все через те, що боїшся: а що як тебе не стануть більше пускати в товариство, як довідаються про мене.

Роберта замовкла: її стомлені нерви не витримували напруження цієї боротьби. Вона почала неголосно, судорожно схлипувати, — видно було, що вона з усіх сил намагається знову оволодіти собою. Вони стояли одне проти одного: він, — тупо дивлячись на неї і не знаючи, що відповідати, вона — силкуючись узяти себе в руки; нарешті їй це вдалося, і вона продовжувала:

— Скажи, хіба я тепер інша, ніж два місяці тому? Я хочу зрозуміти, чому ти так змінився? Де причина? До різдва ти був такий ласкавий зі мною… здається, важко бути ласкавішим. Ти проводив зі мною весь вільний час, а тепер я кожного разу повинна благати, щоб ти прийшов. У чому тут справа? У кому? Я хочу знати, що це — інша дівчина? Ця Сондра Фінчлі, Бертіна Кренстон чи хто-небудь ще?

Кажучи це, вона пильно стежила за ним. Клайд завжди з страхом думав про те, що скаже і зробить Роберта, довідавшись про Сондру, і тепер з радістю переконався, що вона досі не тільки нічого не знає напевно, але навіть не підозрює яку-небудь певну дівчину. Горе Роберти майже не зворушувало його, бо він більше не кохав її. Але через своє боягузтво, через становище Роберти і її небезпечні вимоги він побоявся сказати, в кому і в чому справжня причина зміни. Замість того він відповів:

— Ти помиляєшся, Берта. Ти не розумієш, у чому річ. Тут усе меє майбутнє. Якщо я кину цю посаду, то ніколи не матиму іншої такої нагоди висунутися. Якщо я повинен буду одружитися ось таким чином чи виїхати звідси, все піде прахом. Я хочу почекати, розумієш, спершу влаштуватися, зібрати трохи грошей, а вже потім одружитися. А якщо я тепер усе кину, нам обом не буде на що сподіватися, — додав він безпорадно, забувши на хвилину, як перед цим намагався показати їй, що надалі не хоче мати з нею нічого спільного. — І, крім того, Берта, — продовжував він, — якщо ти знайдеш кого-небудь, хто тобі допоможе, чи поїдеш куди-небудь на якийсь час і справишся з цим сама, я на все посилатиму тобі гроші. Я можу взяти це на себе до того часу, поки ти не повернешся до нормального стану.

На обличчі його при цих словах відбилася цілковита безпорадність, і Роберта побачила, що всі його недавні плани і наміри допомогти їй геть зовсім розвіялися. І, зрозумівши, до чого дійшла його байдужість, якщо він прагне так недбало, так безсердечно звільнитися від неї і від їхньої майбутньої дитини, вона не тільки обурилася, а й злякалася.

— Як ти змінився, Клайд! — вигукнула вона запально, з такою сміливістю і викликом, яких ще жодного разу не виявляла за весь час їхнього знайомства. — Яким жорстоким ти можеш бути! Ти хочеш відіслати мене одну, просто заради власної вигоди, щоб самому залишитися тут і жити так само, як досі жив. А коли я не стоятиму в тебе на дорозі і тобі більше не треба буде піклуватися про мене, ти одружишся з якоюсь іншою дівчиною. Ні, я так не хочу! Це несправедливо. І я не хочу, от і все. Не хочу — і край… Або знайди лікаря, який мені допоможе, або одружуйся зі мною і ми поїдемо куди-небудь, хоч би до того часу, поки не народиться дитина, щоб потім я могла дивитися в очі моїм батькам і всім, хто мене знає. Потім можеш мене залишити, — мені однаково. Якщо ти більше не кохаєш мене і не хочеш мати зі мною нічого спільного, я теж не хочу. Але все одно, ти мусиш допомогти мені, мусиш! Боже мій!.. — вона знову тихо, гірко заплакала. — Якби я знала, що наше кохання закінчиться отак… Що ти запропонуєш мені поїхати кудись одній, зовсім одній… а сам залишишся тут… Боже, боже мій!.. Одна, з дитиною на руках, без чоловіка…

Вона ламала руки і в розпачі хитала головою. А Клайд розумів, звичайно, якою жорстокою і безсердечною є його пропозиція, але, пристрасно захоплений Сондрою, вважав, що нічого кращого, або, принаймні, безпечнішого не можна придумати, і тепер стояв перед Робертою, не знаючи, що сказати.

Ще довго тривала ця важка розмова, і зрештою було вирішено, що Клайд протягом тижня чи двох постарається знайти лікаря або кого-небудь, хто допоміг би Роберті. А через два тижні, якщо за цей час нічого не пощастить зробити, ну, тоді (це була одверта загроза, хоч і не висловлена просто у вічі, але її малося на увазі)… тоді він одружиться з Робертою. Нехай їхній шлюб буде хоча б тимчасовий, але все ж цілком законний, — це потрібно до того часу, поки вона не зможе знову існувати самостійно. Це була загроза така ж важка і принизлива для Роберти, як і нестерпна для