Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Практична педагогіка, Ксенія Демиденко 📚 - Українською

Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

269
0
09.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Практична педагогіка" автора Ксенія Демиденко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 146 147 148 ... 182
Перейти на сторінку:


—    Ви не лідер, Соня Костянтинівно, - вирішив підсумувати Едік.

—     І не приховую, – погодилася.


Я співала й була повернена обличчям до зали, тому не бачила, що коїться на задньому плані, тобто що робить моя підтанцьовка. Ні, танець вони відрепетирували гладко, але без непередбачуваних проблем не обійшлося. У Зайця Андрія розв'язався пасок, який виконував функцію утримування широких козацьких штанів. І ті штани почали сповзати. Тому коли інші хлопці танцювали, поставивши руки в боки, Андрій дотанцював, притримуючи штани, щоби не злетіли. І саме це тепер розповідали мені хлопці. Насміялися від душі.

—    Ага, вам хіхі, а я тоді мало не наваляв у ті штани, - скаржився Андрій. 

—    І тобі смачного, Андрюша, - іронічно наголосила на «цікавій» темі під час їжі. 


—    А що тут такого? Усі свої! – безцеремонність – то коньок Андрія, завжди говорив, що думав.

—    А чо ви не співачкою стали, а в школу прийшли? – спитав Костя. – Я думав, Вовка лапшає, що ви гарно співаєте.


—    Чомусь хотілося бути вчителькою, - це була правда. Я  захоплено завжди дивилася  на співачок, що виходили на сцену, але  сама цього ніколи не хотіла. Ось і тепер, після виступу, я відчувала повне спустошення, а от після уроків мій організм генерував нові ідеї, насичувався планами і бажанням щось робити. 

—    Якщо відкрию свій ресторан, я вас запрошу співати, - напівжартома сказав Костя, насолоджуючись полуничним морозивом.


—    Облізеш, - грізно гаркнув Вовка. –  Соня Костянтинівна  не співатиме у твоєму зачуханому ресторані.

—    Чому це зачуханому? – образився Костя.


—    Тому що  на нормальний у тебе бабла не вистачить, а забігайлівка  чи то якийсь ганделик – стрьомний простір для співів, - пояснив свою позицію   Вова.

—    Хлопчики, ша, давайте не лаятимемося й не ділитимемо шкуру неубитого бика, - довелося гасити сварку, що назрівала. – Може, ще й погоджусь співати. Що я робитиму - вирішувати мені, і лише мені, зрозумів? - поставила на місце Вовку, який вже кипів. І, як я йому не намагалася пояснити, що перегнув палку, все одно образився й пішов.


—    А у зірковому сімействі шкандаль, - прокоментував Едік й додав. – Показиться й відійде. Він швидко відходить.

—    Знаю, - відповіла я, але ейфорія від начебто до цього часу вдалого дня зникла. Настрій був зіпсований.


Спочатку в мене була думка першою з ним заговорити й помиритися, але Вовка випередив. Після третього уроку увірвався до класу й, зачинивши двері на клямку, підійшов до мого столу:

—    Я розумію, що ти старша та ще й вчителька, але так не завжди буде. Я твій майбутній чоловік, тому ми або всі рішення ухвалюємо разом, або… - він затнувся, побачивши мої великі здивовані очі.

—    Який чоловік? Що ти верзеш? – я щойно виставила п'ять двійок за самостійну восьмому класу, а тут Вовка зі своїми далекосяжними планами.


—    Ти мене принизила при всіх пацанах учора. Пам'ятаєш? – нагадав Вова інцидент.

—    Ах Божечко, вибачте пане Титаренко, як я могла? Це ж треба… Ви там вирішували цікаве питання мого працевлаштування, а я мала сидіти й чекати, коли мені винесуть вердикт? Ми не в Еміратах, Вова. Я сама завжди все вирішуватиму. Навіть якщо ти будеш моїм чоловіком.


Вова просяяв, чмокнув мене в щічку й намалював на дошці "I live your, Sonia!" Я швидко за ним стерла все це мистецтво,  написане неправильно.

—    Значить, ти не відкидаєш можливості того, що я буду твоїм чоловіком.

—    Ти школу закінчи спочатку. А то, як у тому мультику «Не хочу вчитися, а хочу одружитися».


—    Навчаюсь, навчаюсь. Пішов вчитися, - він відчинив двері й розігнав натовп восьмикласників, які зібралися біля кабінету. Один із хлопчаків спробував «наїхати» на Вовку:

—    Блін, не встигнемо через цього йолопа підготуватися до уроку... Сидів там. Вірша здавав чи що?

—    Не гуди, малий, а то двійку отримаєш, - пожартував Вова  й помчав до сходів під дзвінок на урок.

—    Ну, ти знайшов на кого наїхати, Саньок, це ж Вовка Титаренко з одинадцятого. Пощастило, що в лоба тобі не з'їздив, мабуть гарний настрій, - почула я голос іншого учня, Кості Пилипенка. Усміхнулася. Не тому, що Вова такий знаменитий у школі, а тому, що не вліпив восьмикласнику в лоба. Щастя робить людину добрішою.

1 ... 146 147 148 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Практична педагогіка, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"