Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

90

Незважаючи на три пари, в університет не пішов ніхто, хіба що якісь відмінники. Бо ті, хто гарно відсвяткував учорашній день, навряд чи могли піднятися з ліжка - не прокинулися, а воскресли. До того ж з'явитися після дня студента вважалося ганебним - тавром того, що гуляка з тебе так собі.

Дівчата проспали до обіду, враховуючи, якою напруженою була ніч. Потрапивши в гуртожиток, сонна Лєра пішла в душ, потім одразу спати. Не було ніяких розмов і обговорень - вони просто втомилися. Морально.

Аня прокинулася першою, зробила каву і зайшла в інстаграм. Передивилася історії одногрупників і не стримала сміху, побачивши фотографію порожньої аудиторії з написом: "Students, where are you?". Це писала їхня викладачка з англійської - єдина, хто сьогодні прийшов на пару. Отже, всі відсвяткували чудово - лохів у групі немає.

Коля і Влад, немов відчувши аромат кави, прибігли до дівчат. Замовили такі ж напої та сіли за стіл, на той час прокинулася і Лєра: зібрала розпатлане волосся в пучок і глянула на хлопців.

Ймовірно, вони теж не спали півночі. Коля так взагалі вважав себе винним, що кинув її. Адже вони перебували зовсім поруч; він іноді поглядав на них з Алісою, думав, що все під контролем, але випадково пропустив момент, коли вона пішла.

Аня зробила Лєрі чай з м'ятою і мовчки поставила на тумбу.

- Дякую, - вона притулилася долонями до гарячого кухля.

- Пропоную скласти список підозрюваних, - Коля нервово постукав пальцями по столу. - Мене це все вже бісить.

- Так, розклеїмо фотографії кожного, ниточками обведемо, - продовжив Влад. - Нас потім у дурку відвезуть.

- У дурку треба того, хто все це придумав, - він махнув на Лєру. - Чув, її Керрі прозвали.

- Треба було взагалі не йти, - буркнула Аня, відволікаючись на ноутбук.

Пролунав стукіт у двері, і до кімнати зазирнула Мирослава. Її очі ковзнули по кімнаті й зупинилися на Лєрі.

- Аліса просила передати тобі сумку. Ти як?

- Починаю звикати, - монотонно промовила Лєра і задумалася. Тільки зараз дійшло. - Мене попереджали...

Говорила вона друзям, але зацікавило це Мирославу.

- Що? Хіба це не випадково вийшло?

Своїми запитаннями вона діяла на нерви. Ніхто не міг сказати прямо, тільки Влад.

- Випадково! Лєра опинилася не в потрібному місці, не в потрібний час. Усе!

Мирослава співчутливо кивнула і, повісивши сумочку на вішалку, зникла.

- Насправді не випадково, - виправила Лєра. - Я зайшла до туалету, увімкнула кран і зі стелі, як із відра, полилася ця жижа. Хтось знав, що я там буду і натиснув кнопку? Чому саме я? Що такого я зробила?

На це не було жодної відповіді. Все пов'язано і заплутано; без відомих причин почали пакостити всім по черзі.

- Що ти вже накоїла? - допитувався Влад. - У кого хлопця вкрала?

Лєра демонстративно закотила очі й підсіла ближче - на ліжко Ані.

- Я не знаю, чи є в Марка колишні.

- А Кіра?

- Не зрозуміла.

- Раніше вона зустрічалася з Денисом. От я й подумав...

- Я щось пропустив? - сіпнувся Коля.

- Агов, я його не уводила, і в нас нічого не було! - гаркнула Лєра. - Ми друзі, і, крім вас я ні з ким не спілкуюся.

Інтерес до її персони раптом зник.

- Колян, у тебе є таємні прихильниці? - запитав Влад. - Може, вони пакостять Лєрці за ваші ігри у кохання, а потім тебе труять? Так не діставайся ти нікому.

- Таких немає.

- А Юля? - нагадала Лєра.

- Вона б не стала. І ми теж просто друзі. Тож не варіант. Усі дрібні капості не через мене.

- Очманіти дрібні капості! - Влад похитав головою. - Чуваче, тебе намагалися вбити.

- Ну гаразд, це серйозно. Отрута в пляшці, погрози Лєрі, вчорашня фігня. Потім ще й Аню підставили з наркотиками, - він оглянув кожного і зупинився на другові. - Так, стоп. А ти? Що зробили тобі?

Чомусь факт, що Влада не чіпали, почав напружувати. Історія здавалася ще заплутанішою. І самому Владу було нічого відповісти. Досить того, що зробили його близьким, спочатку мамі, потім Лєрі; це давило сильніше, ніж якби він сам отримав дозу отрути.

В одному друзі все ж помилилися: над ним теж познущалися, коли почали залишати під подушкою листи. Це траплялося двічі, але щодня, повертаючись до кімнати, він ліз під подушку і нічого не знаходив. Його питання, як і раніше, лежало недоторканим. Про цю історію він нікому не розповідав; здавалося, що, тримаючи все в собі, буде менше провини. І зараз говорити про це не планував.

- Я теж не розумію, - його голос був хриплим, мовби видавленим через силу. - Вплутали вас усіх, хоча це я був замішаний у тому лайні. Тут є реальні причини для помсти, але мене не чіпали.

- Це вже схоже на якусь особисту помсту, - припустила Аня.

- Смерть Філіпа? - Лєра видала сміх від банальності мотиву. - В якій ми не винні.