Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Раптом хтось думає інакше? - запитав Коля. - Може, його брат Антон?

- Йому це навіщо? За весь рік вони жодного разу не заговорили при нас. Не думаю, що його хвилювала смерть брата.

- Тут я згоден з Анею, - кивнув Влад. - Це вже не схоже на звичайні залякування. Тут щось серйозне; справа не в смерті Філа. Зізнавайтеся, що ви накоїли?

Поки Лєра з Колею переглядалися, розмірковуючи над мотивами, Влад тихо й непомітно рушив до виходу. Зупинився і прислухався. Потім різко відчинив двері та виглянув. У коридорі було порожньо.

- Ти чого? - злякалася Лєра.

- Все нормально, - він нервово посміхнувся, розуміючи, що знову помилився. Їх не підслуховували, там нікого не було.

- Ти підозрюєш Мирославу?

- Ні... напевно. Просто здалося, що вона могла стояти й слухати.

Коля дивився у чашку кави, а потім йому прийшла несподівана думка:

- В клубі є камери?

- Тільки на вході, наскільки мені відомо, - відповів Влад.

- Якщо так подумати, ніхто з відвідувачів не зміг би непомітно пронести місткість із цією рідиною і впхнути у стелю. Це ймовірно тільки в разі, якщо людина, що в цьому замішана - важлива шишка в клубі. Тож повторюся, ти знаєш, хто господар клубу?

- Так само ні. Постараюся дізнатися, в мене якраз сьогодні зміна.

- Кіра в тому клубі працює, - нагадала Лєра. - Вона могла брати в цьому участь, хоча я не бачу для неї сенсу.

- Ага, якщо з Денисом, - задумався Влад.

- Знову він? Бро, я впевнена, він до цього не причетний. Це ж наш Денис, згадайте, того року ви були такі близькі. Він дружив із Філом не гірше за вас, а зараз ви так просто готові його підозрювати?

- Добре, поступимо інакше! - Влад встав з-за столу, підійшов до тумби сестри й взяв перший-ліпший зошит. Вирвав аркуш, знайшов олівець і сів назад. - Пишемо свої теорії.

Все ж таки першим у списку опинився Денис, поруч Кіра, як його колишня, також Артур і, можливо, Аліса. Про всяк випадок Влад записав Антона, Костю і Мирона. Як близьких подруг вони вписали Мирославу і Лоліту. В цьому списку не було Марка, бо вони й так знали, що він винен. Зараз їм потрібно було знайти того, хто йому допомагав.

Раптом Аня згадала ще дещо:

- Якщо в нас тут свобода слова, пропоную написати і Юлю.

- Так, от тільки не треба, - встряв Коля.

- Ти б бачив, як вона витріщалася на вас із Лєрою, - зазначила Аня.

- Ще вона прийшла в той туалет із Мирославою, - доповнила Лєра. - Стояла у дверях, як вкопана. Але я не думаю, що вона могла провернути таке.

- Не могла, - спалахнув Коля. - Я знаю її з дитинства, вона б не стала псувати людям життя. Вона на це в принципі не здатна. Винний має більше зв'язків.

91

Переодягнувшись у темно-синю форму, Влад вийшов у хол до Діми, який даремно часу не гаяв. Стоячи на посту, розмовляв із невисокою дівчиною, що зі спини здалася Владу знайомою. Підійшовши ближче, побачив Алісу; мабуть, вчорашньої тусовки їй не вистачило, тому прийшла знову. В короткій спідниці й топі, що більше нагадував на ліфчик, вона, як ні в чому не бувало, фліртувала з його колегою, а побачивши, що тепер вони не одні, неохоче пішла.

- Вона що тут робить? - обурився Влад.

- Ти ж своїх баб сюди водиш, я теж можу. Ми тільки познайомилися.

- Коротше, ясно, - Влад втомлено махнув рукою. - Чий це клуб? Хто власник?

Діма зняв кепку і провів рукою по коротко стриженому волоссю. Під світлом ламп здавалося, що його обличчя виглядає старшим, ніж є насправді.

- Поняття не маю. Тобі навіщо?

- Із сестрою моєю погано вчинили. Намагаюся зрозуміти, як таке могло статися.

- А, бачив. Не знаю.

- Може, в начальниці запитати?

- Так вона тобі й скаже, - Діма сухо засміявся. - Це, ніби як секрет, у цілях безпеки.

- Якої до біса безпеки?! - рявкнув Влад.

- Власника.

- Що це за шанована людина, до чого така скритність?

- З метою іншої безпеки.

Але й зараз Влад не розумів. Жодні натяки колеги не прояснювали ситуацію. Хоча не дуже він і хотів; по слову з нього витягувати доводилося.

Діма теж це зрозумів, тому заговорив упевненіше:

- Не просто так його бариги тут вештаються, а ми всі робимо вигляд, ніби нічого не відбувається.

До цього Влад був упевнений, він один такий; совість кожну зміну мучила, що він не виконує свій головний обов'язок. А тепер з'ясовується, що вся охорона тут тільки для виду.

- Так ти знав?

- І ти теж, - без емоцій відповів Діма.

- Мене ніхто не попереджав. Тільки мій сусід, який тут зависає. У нас була домовленість, що я його не помічаю. А зараз я дізнаюся, що тебе теж попереджали. Хто?