Читати книгу - "Пробуджені фурії"

— Щоб ти здох! — закричав він і копнув мене в обличчя.

Мабуть, я чекав цього. Безперечно, я достатньо наривався. Але зненацька все це здалося мені дуже далеким і неважливим поруч із яскравими картинами того літа. Хай там як, все зробив не я, а ейшундівський чохол.

Моя ліва рука злетіла вгору і вхопила його за гомілку, коли та відскочила назад після удару. Геконівська долоня зімкнулася. Я оскаженіло смикнув, і він кумедно підскочив на одній нозі до краю загону. Він дивився на мене, м’язи його обличчя посмикувалися.

Я впав і потягнув його за собою.

Падати було невисоко. Краї загону були такі ж похилі, як і в ямах для боїв, а зірваний місток застряг приблизно посередині вічнобетонної стіни, ще й майже рівно. Я впав на плетений метал, а Шегешвар приземлився на мене зверху. Повітря вилетіло з моїх легень. Місток здригнувся й проскрипів униз ще на пів метра. Пантера під нами ошаленіла, намагаючись підсунути його до підлоги загону. Вона відчувала кров, що текла з мого розбитого носа.

Шегешвар крутнувся, люто зиркаючи на мене. Я вдарив. Він коротко загарчав крізь зуби й пораненою рукою натиснув мені на горло. Це вирвало з нього крик, але він не послабив тиску ані на мить. Пантера вдарилася в бік поваленого містка, хекнувши в мене смородом крізь металеве плетиво. Я побачив одне люте око, яке потім сховалося за снопом іскор, викресаних кігтями з металу. Вона вищала й пускала слину, як навіжена.

Може, вона й була навіжена.

Я буцав ногами і смикався, але Шегешвар мене притиснув. Маючи за спиною дві сотні років вуличного насилля, подібні бійки він не програвав. Він спопеляв мене поглядом, ненависть давала йому сили побороти біль від осколкового розряду в руці. Я звільнив одну руку і знову спробував ударити його в горло, але він був готовий. Блок ліктем — і мої пальці ледве торкнулися його щоки. Тоді він захопив мою руку і переніс більше ваги на ушкоджену руку, якою душив мене.

Я підняв голову і вкусив через куртку його вражене бластером передпліччя. Кров виступила на тканині й залила мені рот. Він скрикнув і вдарив мене кулаком іншої руки збоку по голові. Тиск на мою шию почав діяти — я вже не міг дихати. Пантера гатила об металеве плетиво містка, і я смикнувся. Трохи перемістився вбік.

І скористався цим.

Силоміць просунув розтулену долоню вгору і приклав її до його обличчя збоку. Різко смикнув униз.

Геконівські шпичаки вкололися в шкіру. Там, де мої пучки тиснули на неї найсильніше, обличчя Шегешвара розірвалося. Спрацював інстинкт вуличного бійця — він заплющив очі, але це не допомогло. Мої пальці захопили повіко, відірвали його від чола, зачепили око й витягнули його назовні на оптичному нерві. Він утробно загорлав. Раптова злива крові домішалася до сірості дощу й забризкала мені лице. Він відпустив мене й посунувся назад. Його риси перекосило, око звисло назовні, а з очниці штовхало фонтанчики крові. Я закричав і пішов на нього, замантулив йому боковий у непошкоджену половину обличчя, від чого він хитнувся на протилежний поручень.

Якусь секунду він повисів на ньому, виставивши нетвердий блок лівою рукою і міцно стиснувши в кулак правицю — попри пошкодження, якої та зазнала.

І болотяна пантера загребла його.

Був і не стало. Мелькнула розмита грива і мантія, передня лапа зачепилася, дзьоб роззявився. Кігті вгородилися в нього на рівні плеча й потягли з містка вниз, як ганчір’яну ляльку. Він раз крикнув, а тоді я почув єдиний жорстокий хруст, коли зімкнувся дзьоб. Я не бачив, але пантера, певно, перекусила його навпіл просто на місці.

Мабуть, я цілу хвилину стояв, хитаючись, на похилому містку, слухав звуки, з якими роздиралася й ковталася плоть, трощилися кістки. Нарешті я похитався до поручня й примусив себе подивитися.

Запізно. Ніщо в тій бійні навколо пантери, що годувалася, навіть і близько не могло бути назване людським тілом.

Дощ уже змив більшу частину крові.

Болотяні пантери не надто розумні. Наситившись, цей екземпляр надалі майже не цікавився моїм існуванням над його головою. Я кілька хвилин пошукав очима «Рапсодію», так і не знайшов її, тож налагодився вилазити із загону. Завдяки численним вибоїнам, які «Паля» утворила в вічнобетонній стіні своїм прибуттям, це було не дуже важко. Я знайшов найширшу тріщину, вперся в неї ногами й потягнувся вгору, перебираючи руками. За винятком одного лячного моменту, коли шматок вічнобетону вирвався зі стіни з-під долоні, то був швидкий і легкий підйом. По дорозі нагору ейшундівський організм устиг зупинити кровотечу з носа.

Я стояв нагорі, прислухаючись до звуків битви. Так і не почув нічого, крім бурі, але й вона ніби трохи притихла. Битва або закінчилася, або перейшла у хованки й переслідування. Виходить, що я недооцінив Влада і його бригаду.

Ага, або гайдуків.

Настав час це з’ясувати.

Я знайшов Шегешварів бластер у калюжі його крові біля поручня годівниці, перевірив заряд і пішов назад через містки над ямами. Поки я йшов, мені сяйнуло, що Шегешварова смерть не залишила по собі нічого, крім неясного полегшення. Тепер мене не надто хвилювало те, як він мене продав, а розкриття того, як він сердився на мене через мою провину з Євою…

Івонною.

…так, Івонною, ця відвертість лиш закріпила очевидну правду. Попри все, єдиним, що тримало нас разом майже двісті років, був один, ненавмисне заслужений у тому завулку борг. Виходить, що ми один одному ніколи особливо не подобалися, і тому я подумав, що моє молодше «я», певно, крутило Шегешваром, як циган скрипкою.

У тунелі я знову зупинявся що кілька кроків, прислухатися чи не чутно стрілянини. Мокрі бункери стояли на диво тихі, і мої кроки лунали гучніше, ніж мені б того хотілося. Я пройшов по тунелю у зворотному напрямку до дверей, біля яких розійшовся з Муракамі і знайшов там залишки Аюри Гарлан із хірургічно-охайною діркою на рівні верхнього відділу спинного мозку. Ані сліду когось іще. Я оглянув коридор в обох напрямках, знову прислухався і розчув тільки регулярне металеве бамкання, яке списав