Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Католицька Реформація та Контрреформація, с. 177;

Кальвінізм, с. 191;

Філософія і протестантська Реформація, с. 343

Арріго Коломбо

Доба Модерну знаменує собою проникнення утопії в історію: утопія — це проєкт перетворення суспільства відповідно до принципів справедливості, добробуту, миру. Починаючи з вагомої книжечки Томаса Мора і з острова з однойменною назвою, він розширюється до сотень політичних проєктів. І відразу ж захоплює рухи, спрямовані на перетворення: у XVІ ст. німецька селянська війна з її проповідником Томасом Мюнцером; анабаптизм, зокрема «братська громада», з якої починається його зразкова історія.

Утопія: слово та його сутність

Слово вигадав Томас Мор (1478—1535), англійський гуманіст і політик, лорд-канцлер Генріха VIII з 1529 по 1532 р., котрий був ув’язнений, засуджений та страчений у 1535 р. за те, що він не прийняв Акт про супрематію, згідно з яким деспот створив та очолив англіканську Церкву, аби анулювати шлюб із дружиною, яка не дала йому спадкоємця чоловічої статі. Відтак, він помирає жертвою того деспотизму, проти якого виступав та якому одночасно служив.

Жанр

Слово вигадане як назва острова, де існує зразковий політичний устрій; фактично це назва його «Золотої книжечки про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія», виданої в Левені в 1516 р. Суспільство, в якому він живе та яке він серйозно й болісно критикує, є глибоко «несправедливим» (використовуване ним слово); і, більше того, все людство страждає від того, що можна назвати «блокуванням несправедливого суспільства»: деспотизм, тобто необмежена влада однієї людини, завоювання народів, створення імперій, вічна війна; рабство, поневолення жінок, бідність, неписьменність, безпорадність трудящих. Тому ідею існування «хорошого», справедливого суспільства можна реалізувати тільки далеко, на віддаленому острові або віддалених землях, куди мандрівника випадково винесе морською течією внаслідок корабельної аварії.

Пізніше це слово набуло значення плану «хорошого, справедливого» суспільства, еутопії. «Не місце», суспільство, якого не існує (таке буквальне значення), насправді є «хорошим місцем»; як вже випливає з hexástichon, шести віршів невідомого поета Анемолія («вітряний», марнославний), що входять до вступних матеріалів твору і вказують, що замість утопії її слід називати еутопією.

Зі збільшенням упродовж періоду модерну кількості подібних проєктів, найрізноманітніших різновидів, навіть консервативних, несерйозних або збоченських, утопія стає літературним жанром про подорож у невідому й далеку країну, де існує інший лад (навіть на Місяці й на Сонці), або подорож уві сні, або за допомогою машини часу, в майбутнє людства. Ознака добра зменшується, а «образна» характеристика набуває переваги; в уявному проєкті суспільства етико-історичні чи виконавчі аспекти, властиві Мору, як і багатьом іншим; навіть якщо наприкінці свого тексту Мор скаже відоме: «Я більше бажаю, ніж сподіваюся» (с. 246).

Вигадане

місце

Цей фантастичний жанр виходить здалеку: вже присутній у французько-англійському словнику Рендла Котгрейва (Лондон, 1611 р., «Уявне місце, або країна»), потім у французьких словниках XVIII ст. (Dictionnaire de Trévoux, 1752 р., Dictionnaire de l’Académie Française, 5-те вид. 1799 р.); він обговорюється в дискусії Маркса та Енгельса про «критично-утопічний соціалізм» (соціалізм Сен-Сімона, Фур’є, Оуена, соціалістів, котрі міркували про реальну трансформацію суспільства, хоч і через зразкові спільноти) як реакція на все ще незрілу фазу пролетаріату, який фантастично передає свою напруженість (Маніфест, III, 3 — Праці Маркса і Енгельса, т. 4, с. 490—491). Потім він перетворюється в нереальне і недосяжне, сон, химеру; особливо стосовно радянського досвіду, який був спробою створити утопію, що, звичайно, закінчилася невдало; невиправдане застосування, тому що радянська модель справді розпочинається марксистським утопічним проєктом суспільства, яке кидає виклик панівним класам, котрі володіють товарами виробництва, капіталом, суспільством без класів, що характеризується радикальною рівністю, але воно вироджується в партійну диктатуру й сталінський деспотизм, у гнітюче, спотворене суспільство; в антиутопію, яка є протилежністю утопії.

Це призводить до руйнування нинішньої концепції «прекрасного, але неможливого», про яке говорять, що це є «утопія», як на народному, так і на науковому рівнях; спроба повного знищення, чиї перші коріння перебувають у боротьбі, яку капіталістичне і буржуазне суспільство (строго кажучи, буржуазія як власник капіталу) веде проти утопії із середини XIX ст. «Утопія мертва», — і говорять, і пишуть.

Проєкт

і процес

Згодом з Карлом Маннгеймом, котрий першим виходить за межі філософсько-літературного рівня й визнає утопію фактором історії, творчо-підривним фактором, отже, який є рушійною силою (Ідеологія та утопія. Бонн, 1929 р.; переклад на італійську, Болонья, 1957 р.); потім з Ернстом Блохом (1885—1977), який хоч і нечітко, але вбачає в ній процес звільнення людської історії (Принцип Надії. Франкфурт-на-Майні, 1954—1959 рр.; переклад італійською, Мілан, 2005 р.); нарешті, за допомогою останніх досліджень, покладених в основу авторських проєктів, під час яких вони знаходять і реконструюють проєкт людства, проєкт-процес, розбудову справедливого суспільства, утопія досягає свого початкового і справжнього сенсу, історико-динамічного: проєкт, замислений людством і здійснюваний ним для побудови справедливого суспільства, а далі — й братерського суспільства.

Дистопія є протилежністю утопії, проєктом, або, скоріше, моделлю спотвореного суспільства. Ймовірно, вперше це слово з’явилося в промові Джона Стюарта Мілля (1806—1873) у палаті громад у 1868 р. стосовно ірландської політики уряду, саме на противагу утопії (згідно з Оксфордським словником англійської мови). Потім воно замінило такі «грубі» слова, як антиутопія, або контрутопія, або негативна утопія.

Дистопії