Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Перекручені моделі присутні в літературній утопії — наприклад, у «Мандрах Гуллівера» Свіфта або в «Едіні» Батлера — зазвичай з етичною метою попередити, утримати від цієї моделі. Вони стають поширеними в ХХ ст. через наявність спотворених суспільств, особливо небезпечних для людства: насамперед це радянська модель та її «сузір’я», що характеризується агресивністю, гнітючим псевдокомунізмом, який претендує на істинність і має вигляд єдино можливого «справжнього соціалізму»; відтак вона становить небезпеку технологічно нелюдського суспільства та загрожує самій буржуазній демократії. Серед відомих літературних творів «Прекрасний новий світ» Гакслі (1894—1963), «1984» Орвелла (1903—1950). Особливо поширені антиутопії в науковій фантастиці.

Політичний проєкт Томаса Мора

Проєкт Мора насичений критикою несправедливого англійського суспільства його часу, яка займає першу частину маленької книги, але також з’являється і в другій; це те саме суспільство — як зазначалося — «обмеження несправедливого суспільства», яке панувало над людством донедавна. Несправедлива держава, Iniqua et ingrata respublica (с. 240).

Монархічно-аристократичне суспільство. З деспотичним монархом, який вважає себе «вищим від усіх законів» («безперечна прерогатива правителя», с. 92); він вважає себе господарем усього, товарів і людей, що має намір відібрати гроші будь-яким способом; замість того, аби управляти країною, він думає про війну, про завоювання інших країн, які він буде експлуатувати, а не управляти ними (с. 56, 86—88). Дивно, що через два роки після виходу цього проєкту і цієї критики 1518 р. Мор увійшов до таємної ради (privy council) цього деспотичного монарха; а потім став його лордом-канцлером, обійнявши вищу та найближчу до нього посаду.

З розбещеною аристократією, в оточенні паразитів; жадібне суспільство, що експлуатує інших, аж до оббирання орендарів; марнотратне до жебрацтва (с. 62—66).

«Змова

багатіїв»

З експлуатацією праці, важкої праці, яку насилу витримують навіть тварини; незначна платня, якої не вистачає на весь день, не кажучи вже про старість; платня, певну частину якої завжди забирає господар; убога їжа, жалюгідне життя. Тут Мор не боїться говорити про «змову багатіїв», які не тільки пригноблюють і грабують бідних шляхом обману, а й роблять це за допомогою закону; вони перетворюють свої «махінації» на закон; те, що раніше здавалося несправедливим, як тільки з’являється закон, стає справедливістю (с. 238—240).

Отже, два класи: аристократія, розбещена, порочна, котра нічого не робить або в будь-якому разі не робить те, що потрібно державі, і живе чудово; робітники, без яких держава не могла б існувати, що через це високо цінуються державою, але живуть у злиднях. Вони всі — голодуючий народ, якому немає навіщо жити: це інваліди війни; ослаблені або літні колишні військові; дворяни-паразити («величезний натовп нероб»), котрі були солдатами, але потім їх вигнали через хворобу або тому, що у спадкоємця не було коштів, аби утримувати їх, і при цьому вони не мають жодної професії; орендарі, які втратили дворянський статус унаслідок шахрайства, утисків, насильства; вигнані з «обгороджених» земель, типова англійська проблема — землі, які стали пасовищами через жадібність і бажання більшого прибутку — з вигнанням орендарів, зі знищенням посівів, будинків, сіл, родин (численних, оскільки робота на полях вимагає багато рук), котрі змушені емігрувати, жебракувати, красти, потрапляючи у підсумку у в’язницю й на шибеницю (с. 60, 61, 66—68, сторінки про високий рівень життя людини).

Безліч

позбавлених

спадку

Ця критика не застрахована від будь-яких вад, навіть серйозних. Мор засуджує війну, яку вважає «абсолютно звірячою справою, і, проте, у жодного дикого звіра вона так не виражена, як у людини» (с. 198); водночас він відкидає тільки загарбницькі війни, але не визвольні або спрямовані на захист. Проте, поміркуйте про війну, яка має вестися більше винахідливістю, ніж зброєю, щоб максимально врятувати громадян, принаймні, своїх, бо Мор допускає використання найманців, навіть якщо він їх дуже зневажає (с. 206—208).

Справедливі покарання

Мор засуджує повішення злодіїв з тієї причини, що речі не можна порівняти з людським життям (с. 72), але допускає рабство на все життя (засуджений може бути звільнений за гарну поведінку), з відрізанням вуха й частини волосся, а також зі спеціальною уніформою, щоб злочинця можна було впізнати; також покарання батогом; і смертна кара, якщо він зніме уніформу, прийме гроші або спробує втекти. Це метод, який Мор вважає достатньо людським і також рекомендує для Англії (с. 76—80).

Спільність

майна

Він стверджує, що запропонована ним модель суспільства та держави «чудова» (слово, яке присутнє в назві книги і двох частин, с. 46, 110), «єдина», що може справедливо вимагати назву res publica (с. 236); слово не без зарозумілості. Насправді її можна назвати предемократичною, оскільки вона не досягає принципу гідності й права людини, громадянина як початкового володаря цього права, що, частково поступившись, формує правову державу, а отже, суспільний лад і закон. Принцип рівності там присутній, але не застосовується належним чином (с. 106).

Ключовим для Мора, по суті, вирішальним, є спільність майна. Він бере це поняття у Платона, а не у примітивної християнської спільноти, про яку також згадує (с. 100—104); але робить його загальним: майно більше не обмежене міськими керівниками (філософами та воїнами), а належить всім, згідно з принципом рівності й загального призначення, воно сприяє добробуту кожного.

Все спільне. Мор, звичайно, не розрізняє виробничі товари та предмети домашнього вжитку; хоча ми могли би сказати, що перші також належать спільноті: земля, звичайно, але й майстерні. Продукти, які приносять батьки сімейств, зносять на районні ринки, де самі батьки дістають все, що необхідне сім’ї, тоді як комірники отримують те, що їм потрібно для громадських їдальнь.

У будинки заселяють по черзі на десять років, і вони завжди відкриті, кожен може увійти. Одяг однаковий для всіх, різний для двох статей, для самотніх і одружених людей. Ми не вдаємося докладно до порядку їдалень, яких були одна на район, тобто на тридцять сімей.

Мета такої моделі — достаток, тому що немає привласнення