Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Бідність

як тягар болю

На цьому тлі наводяться деякі сильні вирази: «Там, де володіння є приватним, де все вимірюється грошима, я сумніваюся, що колись буде справедлива і процвітаюча держава»; спільність майна, знищення приватної власності він представляє як «один єдиний шлях суспільного добробуту»; тому, якщо цього не робити, «тяжкість бідності, болісний та неминучий тягар болю, завжди буде тиснути на набагато більшу й кращу частину людства [тобто народ]» (с. 102, 104). Ці вирази й дотепер не втратили власної сили, навіть після поразки і краху нещасного радянського псевдокомунізму, який заморозив процес спільності майна, істинний справжній людський комунізм.

Другий пункт — це робота. Всі працюють. Сільськогосподарські роботи виконуються всіма через дворічне стажування в сільській місцевості, у двох групах по двадцять осіб кожна під керівництвом двох людей; Мор вважає надто важким робити це професією (с. 114); дуже суперечливий момент. Далі кожен практикує ремесло, зазвичай батьківське як найбільш природне, або інше, якщо він більше схильний до нього, переходячи в іншу сім’ю, яка його приймає (існує тісний зв’язок між сім’єю та майстернями).

Шість

робочих

годин

Для роботи досить шести годин (три до і три після двох годин обіду) принаймні з трьох причин: подолання непродуктивної праці; зникнення непотрібних, зайвих робочих місць, для розкоші, примхи, гулянок (немає таверн з вином та пивом, немає борделів); скорочення потреб (але існує також питання рабів — болючий, незрозумілий момент, які виконують найважчу й найбруднішу роботу). Тоді як час дозвілля збільшується, його необхідно присвятити письму, наукам, музиці, розмовам, іграм. Фактично, всі вчаться письму з дитинства й постійно його вдосконалюють (с. 158). Справа в балансі між роботою і вільним часом, якого нам все ще не вистачає: близько ста років ми маємо восьмигодинний робочий день, попри колосальне зростання погодинної продуктивності. Ненормальний факт. Спроба Жоспена запровадити 35 робочих годин на тиждень була знехтувана у Франції і ніде не отримала підтримки.

Третій пункт: уряд. Говорячи про роботу, слід додати, що існує еліта, звільнена від фізичної праці та віддана науці, «клас письменників» (с. 132): маленький, обраний владою зі схвалення народу, який потім породжує те, що ми можемо назвати правлячою елітою; уряд за успадкуванням, у гармонійному співіснуванні, де держава схожа на сім’ю (с. 148, 192—194).

Структури

та установи

Засади судової влади. Мор міркує про дещо на кшталт конфедерації міст-держав, таких як міста стародавньої Греції. У кожному з них є окружна судова влада (кожні тридцять сімей щороку обирають філарха) і центральний керівний орган — сенат (із двадцяти протофілархів, що обираються щорічно серед сімей філархів), очолюваний правителем (обраним на все життя — точка відходження монархії — з філархів, призначених в округах, яких виокремлюють чотири). Сенат збирається кожні три дні. Він користується законодавчим правом, але також діє як суд; і все ж тут законів дуже мало, і дуже мало суперечок та злочинів, оскільки переважає доброчесність (с. 102, 122, 194).

Існує також центральний сенат, у складі якого три члени від кожного міста, що зустрічаються щороку, але він не має особливої ваги (с. 112, 146). Серйозні проблеми обговорюються на зборах філархів із сім’ями, а потім у сенаті; та іноді навіть на раді всього острова (с. 122—124).

Жінки

Я говорив про предемократичну модель, про відсутність принципу гідності й права людини, про брак громадянина. Тут сполучною ланкою співіснування є розширена й патріархальна сім’я, де залишаються діти та внуки чоловічої статі зі своїми дружинами та нащадками і де влада завжди належить найстаршому чоловікові (antiquissimus, с. 234, 236). Жінка не відокремлюється: на роботі вона займається шерстю і льоном, а також приготуванням їжі в їдальнях, навіть якщо вона також має літературну освіту й відвідує уроки грамоти (окремі з них також працюють у священстві, хоча й рідко, це вдови в зрілому віці). У сім’ї вона підпорядковується своєму чоловікові, котрого обслуговує, від якого зазнає покарання, коли помиляється, якому спові­дується, є завжди біля його ніг (с. 136, 190, 232).

Щасливе

місто

Тут, звичайно, немає традиційних власників влади як багатства — монархів та аристократів; Платонівська аристократія філософів та воїнів як керуючих містом також зникла (Платон, аристократ, котрий не розуміє великого досвіду своєї батьківщини, Афін, демократії, зневажає людей). Ми можемо говорити про народну владу, навіть якщо вона обмежена главами сімей; із цього виходить судова влада; і є також питання, що вирішуються колегіально — як уже було сказано.

Так Мор гадає, що він досяг того, що ми вважаємо великими цілями процесу звільнення людства: справедливості, добробуту, щастя. Місто щасливе, оскільки воно справедливе, ніхто не ображається, думає він (навіть раб); сім’я — це центр почуттів; товари доступні кожному, тіло здорове, міцне, рухливе, мало хвороб («дуже щаслива», с. 178, 236; «справедливість», с. 104, 238).

Запровадження утопії

Успіх

теорії

Поява книги Мора немов історико-епохальна подія, яка назавжди залишається в історії, породжуючи інтенсивний потік політичних концепцій, що простягається на всю сучасність і доходить до нас. Все в тій самій переважно літературній формі, згаданій вище; іноді також в інших формах, таких як діалог або трактат. У XVI ст. є тільки сім документів, в XVII ст. — 24, і 97 у — XVIII ст. Їх налічують понад 300, навіть якщо кількість істотно різниться в авторів, котрі цим займалися, вона приголомшує. Пізніше утопія поширюється на наукову фантастику, яка, однак, часто є антиутопічною.

Це явище, безперечно, перебуває в основі нових просторів, які в сучасному світі відкривають нові знання та стимулюють людську творчість. Це фізичний простір, відкритий завдяки таким