Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

чудовим явищам, як навігація та навколосвітні подорожі, що показали для людського знання і подиву — особливо для Заходу — світ, свій власний, який до того часу залишався великою мірою невідомим. Це етичний, пізнавальний, творчий простір, який гуманізм XV ст. розпочинає відкриттям людини в її «гідності», діяльності та творчості faber, plastes et fictor, людина володіє силою, що може підкорити удачу, яка відкривається без обмежень, аж до божественного, nititur fieri deus. Це історичний простір, відхід від середньовічної моделі історії, параболічної, яка наближається до закінчення; за якою йде лінійна модель, нескінченно відкрита для майбутнього.

У саме такій атмосфері можна зрозуміти запровадження утопічного жанру; як і пізніше, через століття, пришестя галілейської науки, науки про дослідження явища, його точне вимірювання, отже, його необмежене відтворення, технології, що потім веде до промисловості, до виробництва універсальних моделей, здатних задовольнити всі потреби людини.

Атмосфера

змін

І все ж цей прорив також зумовлений необхідністю трансформації суспільства. Несправедливого суспільства, «обмеження несправедливого суспільства», що мучило людство протягом тисячоліть, яке Мор проаналізував і засудив, не побоюючись помсти деспотів, аристократів. Розпочинається дослідження того, яким може та має бути суспільство справедливості та добробуту для всіх, його невичерпне планування; літературне або філософсько-літературне дослідження, з боку авторів. Неспроможний перетворити саме суспільство — відповідно до принципу, що міститься у згаданій критиці Маркса та Енгельса, що суспільство не може бути трансформоване авторським проєктом, індивідуальним та ментальним, «розробленим з початку до кінця», але тільки рухом, який несе проєкт, що трансформує його зсередини; ним для Маркса й Енгельса на тому етапі був пролетаріат. Дослідження, яке, однак, зберігає напруження від критики та змін на високому рівні й приносить багатство ідей та проєктів для людства, дорогоцінних як сьогодні, так і завжди, як тільки здійснено необхідний поділ.

Політичні проєкти в контексті Селянської війни в Німеччині

Революційний

синтез

Але потім, із настанням доби модерну, відбуваються громадські рухи, і процес зміни суспільства робить свій перший крок. Трапляється лютеранська реформа, яка, усуваючи всю церковну ієрархічну структуру, всю імперсько-папську модель, створює народну Церкву, при цьому підтримуючи правителів та їхню владу (точка суперечності), а також перетворює Біблію на єдиний авторитет і перекладає її, аби кожен міг прочитати або послухати, як її читають (оскільки неписьменність була значною), і зрозуміти (в 1521 р. видано друком Новий Завіт, а в ньому — Євангелія, головний текст). Саме з цього документа розпочався перший із сучасних соціально-політичних визвольних рухів, німецька селянська війна 1524—1525 рр., це можна побачити з проєктів її учасників. Вона була швидкою, тривала лише кілька місяців, та була розбита арміями правителів. Це була перша спроба зруйнувати монархічно-аристократичне суспільство, пролог до сучасного процесу розбудови суспільства справедливості.

Звільнення

«бідної

простої

людини»

Спробуємо відновити порядок, запропонований кількома проєктами та документами. В основу покладено Євангеліє, божественну справедливість, гідність дітей Божих, братський принцип: євангельське писання стає причиною боротьби та вимог, а потім — нормою, яка замінює волю аристократів і регулює новий порядок. Ідеться про руйнування феодальної системи, як територіально, так і в аспекті влади («кровожерливі тирани», їх «дитяча й божевільна» влада, «непомірні податки, вимагання, примус, погане ставлення»), й тим самим монархічної або княжої системи. Отже, про усунення бар’єра між класами (селянин, ремісник, аристократ, духовенство) та звільнення «бідної простої людини». В основі перебуває сільська громада, що має (якщо можливо) спільну землю, крім того, йдеться про міські спільноти та міста, поєднані із сільською місцевістю. Потім ідуть провінційні та регіонально-державні федерації, Landschaft, Flur; теж із регулюючими функціями виробництва, розподілу, експорту та оподаткування, з виборними органами управління — народне урядування, до якого зазвичай залучений правитель (котрого здебільшого не зміщують із посади та не усувають), тоді як духовенство іноді було інтегроване, іноді секуляризоване, зокрема, монастирі (тексти Г. Франца. Quellen zur Geschichte des Bauernkrieges, Дармштадт, 1963 р.; П. Блікле. Лютеранська реформа і війна селян, переклад італійською, Болонья, 1983 р.; Х. Айлерт. Протестантська реформа та соціальна революція, переклад італійською, Мілан, 1988 р.).

Томас Мюнцер

У німецької селянської війни також був свій пророк, Томас Мюнцер. Насамперед він містик, який несе в собі болючі переживання хреста і таким чином «спустошується» і «приземляється», а отже, звільняє себе, наповнюється мудрістю через внутрішнє переживання слова Божого, живого гласу, одкровення, бачення (цитую з політичних творів).

Цікавим є питання того, що він відкидає в боротьбі з Лютером: його нездоланність гріха, спотворення людської натури, таке як «нахабне презирство до людини» і те, що «робить Бога джерелом зла». Лютер — «підлий підлесник», «лицемір», який хоче здобути прихильність і Бога, і правителів (с. 208, 193, 210).

Він був пророк народу та його повстання. Пригноблених людей, котрих експлуатували, які «проводили своє життя в тяжких пошуках їжі, годуючи абсолютно безбожних тиранів» (с. 156).

Критика

духовенства

Князі, лорди, тобто нечестиві, сила зла, «джерело всіх грабежів». Вони забирають усе, а потім «поширюють Божу заповідь: не кради. Але на них це не поширюється». Вони доводять всіх людей до злиднів, «обчищають та обдирають селян, ремісників і все живе». Відбувається демістифікація монархічно-аристократичної влади як пригнічення та експлуатації (с. 193—194).

Духовенство є їхнім союзником, «діє таким чином, аби люди не навчилися читати», проповідує покору тиранам (с. 141). Церква повністю занепала, «вона недовго залишалася невинною після смерті апостолів, відразу після цього вона стала аморальною» (с. 98); коли вона стає ієрархічною, то розвиває структуру влади. Її оновлення не що інше, як повернення до витоків, шлях до нової апостольської Церкви.

Тому збройне народне повстання, меч; не заколот, а «законне повстання». Проти зла, проти безбожних людей, «Битва Господня», «це не ваша битва, а Божа, він — той, хто бореться» (с. 102, 219, 222).

Тоді буде «праведний уряд» (с. 119). Мюнцер не розробляє політичних проєктів; пророки