Читати книгу - "В сузір’ї Дракона"

Микола Гоголь. Себто він боявся, аби з ним такого не трапилося. У нього було передчуття, що він неодмінно впаде в летаргію і тоді його, сприйнявши за мертвого, закопають живим… Але спочатку кілька слів про феномен летаргійного сну. Нормальна людина, як відомо, в середньому спить 69 годин на добу — плюс-мінус в окремих індивідуумів. Але трапляються випадки, коли хомо сапієнс раптом засинає на кілька днів. Навіть на кілька місяців. І навіть, на кілька років! Найдовша тривалість летаргійного сну, що її занесено до книги рекордів Гіннесса, належить мешканці Дніпропетровська, яка внаслідок стресу впала в летаргію і проспала 20 років — без будь-яких зовнішніх ознак життя. Проснулась абсолютно здоровою. І таких прикладів, тільки з меншим строком спання, історія знає чимало. То що таке летаргія? Особливий хворобливий стан, зовні схожий на сон, адже людина місяцями чи й роками лежить нерухомо, часто й дихання її не чутне, у неї — аніяких реакцій на зовнішні подразники, як і самих зовнішніх видимих ознак життя. Під час такого сну і ховали нещасних, сприйнявши їх за мертвих. Історія зберегла чимало подібних моторошних випадків, од яких кров холоне в жилах. Траплялося, що похованих живцем мимовільно, самі того не задумуючи, рятували злодії, які після похорон розкопували вночі могили, аби пограбувати покійника, якщо бачили, що родичі поклали йому в могилу дорогі речі… Коли в європейських країнах переносили кладовища — у зв’язку з, наприклад, розростанням міста, — й розкопували могили, то виявляли багато випадків, — їх зафіксовано тисячі й тисячі! — поховання живих, історія знає й випадок, що трапився з поетом Франческо Петраркою. Він заснув летаргійним сном, його сприйняли за померлого і ледь було не поховали живим — щастя Петрарки, що встиг проснутися перед тим, як уже мали забивати віко, щоб опустити труну в яму. Після цього він прожив ще тридцять років!

На якусь мить за довгим столом настало оніміння, а тоді всі в один голос вигукнули:

— О Боже!..

— Ось тоді в деяких європейських країнах, — розповідав далі Магістр, — були прийняті відповідні закони, що забороняли поспішне поховання — аж доки не переконаються, що покійник є справді… покійником. Себто доки не буде зафіксовано факт смерті при допомозі трупних плям. Татефобією страждали, наприклад, Алфред Бернгард Нобель, шведський інженер-хімік і підприємець, засновник всесвітньо відомої міжнародної премії його імені. Остерігаючись, аби таке не сталося і його не поховали ще живим, він винайшов «безпечну» труну з вентиляцією та сигналізацією — на той випадок, якщо людину поховають у стані все того ж летаргійного сну. Інший винахідник із Гамбурга запропонував «рятівне обладнання для псевдопокійників». Суть його полягала в тому, що біля серця трупа приєднували чутливі контакти. Досить було покійнику ворухнутися — якщо, звісно, таке траплялося, — контакти замикали електричний ланцюг, лунав дзвінок, автоматично вмикалося світло, вентилятор. До всього ж за покійником можна було стежити за допомогою спеціального перископа. Тоді ж у домовинах почали встановлювати навіть телефон — другий апарат знаходився в родичів, і ожилий покійник міг подзвонити родичам: рятуйте, я живий!.. Навіть у наші дні дехто з крутих встановлює своїм родичам у вічній домівці мобільний телефон… Отже, зрозуміло, — після паузи продовжував Магістр, — летаргія — це особливий хворобливий стан людини, коли зовні вона здається мертвою, лежить нерухомо, у неї — аніяких зовнішніх ознак життя. Як і реакцій на зовнішні подразники. Як і самих ознак життя. Під час такого стану людей ховали живими, сприйнявши їх за мертвих.

— О Боже… — прошелестіло за столом і знову все стихло.

— Боявся бути похованим живим і письменник, засновник американського гостро-сюжетного психологічного оповідання — хоча б той же «Золотий жук» — попередник жанру наукової фантастики Едгар По. Він теж мав схильність до летаргійного сну. Принаймні йому здавалося, що він має таку схильність. На цю тему він навіть написав кілька оповідань, у яких відобразив жахи смерті, страждання тощо… Микола Васильович Гоголь, як я вже вам говорив, шановні члени і членкині нашого Клубу, теж тяжко страждав татефобією — були на те достатні підстави чи ні — це вже інша річ, досі так і не з’ясована. Але відомо, що будучи навзагал нездоровою людиною, постійно перебуваючи в стані емоційного та психічного збудження, маючи багату, часом хворобливу уяву, він боявся впасти в летаргійний сон, про який скільки наслухався й опинитися в могилі, якщо його сприймуть за померлого. Тому й прохав — на випадок раптової смерті за нестарих ще літ не ховати його доти, доки на тілі не з’являться трупні плями. Це було відомо його друзям і, очевидно, це й породило у 1931 році під час перепоховання письменника легенду про те, що його буцімто було поховано у стані летаргійного сну. Хоча в летаргію за свого життя він ніколи не впадав. А той факт, що череп у труні виявився повернутим на бік, ще нічого не говорить…

— Пане Магістре, зверхнику наш, — озвався один із членів фан-клубу, котрі все так же чинно, в якості живих трупів сиділи за столом, — але ж під час перезахоронення праху письменника виявилося, що оббивка в середині труни… порвана. Бодай і лише в кількох місцях та все ж…

— Не може… бути??? — раптом вигукнула трійця біля мене і я їх теж підтримав своїм ідентичним вигуком: — Не може бути???

— Так, так, ходить межи людьми чутка, що оббивку порвала та людина, котру поховали живцем — себто Микола Гоголь. Прокинувшись у домовині, задихаючись, шукаючи виходу, якого насправді не було, він і пошматував оббивку, шкрябаючи пальцями, в пошуках все того ж виходу. Що ви скажете на це, високоповажний Магістре? В купі з повернутим на бік черепом письменника, це… Пропоную негайно обговорити на нашій Асамблеї цей реальний чи містичний факт!

ГЛАВА ДЕВ’ЯТА

— Йой! — сплеснув руками Магістр. — Щодо черепа, то це… це могло статися.

— Так могло чи… сталося?

— Вважайте, що… сталося. Внаслідок того, що…

— Внаслідок чого? — вигукнув я і троє в сірих одностроях мене підтримали своїми ідентичними вигуками.

— … що могильники діяли незграбно. Опускаючи труну, допустили її перекос, труна перехилилася в один бік і голова покійника теж повернулася в той