Читати книгу - "Таємна історія Радянського Союзу, Павло Правій"

 Дивіться. Перший заступник голови Держплану СРСР, улюбленець Андропова Микола Рижков не міг не знати, що оті мільйони тонн бавовни є фікцією. Не міг не розуміти, що усієї площі Узбекистану, включно з горою Аделунга, футбольним полем стадіону «Пахтакор» та смарагдовою галявиною перед палацом Рашидова не вистачить, аби виростити таку кількість бавовни. І що тканини, яку мусили зробити з неї, не існує, а тому у шкарпетки доводиться додавати хімічні волокна, від чого вони смерділи не менше за Соломона Урицького. І голова Держплану, який був за сумісництвом ще й заступником голови Ради міністрів СРСР товариш Байбаков не міг про це не знати.

Але до обох сувора рука радянського закону чомусь не дотягнулася. Обидва увійшли до «ближнього кола» Андропова. Микола Никифорович Тарасов працював у Держплані заступником Байбакова з товарів легкої промисловості, а потім протягом двадцяти(!) років (1965-1985) міністром легкої промисловості. Член ЦК КПРС. Пішов собі спокійно на «заслужений відпочинок» у віці 74 років. Йому за службовими обов’язками належало знати, які фабрики і скільки переробили бавовни; які фабрики і скільки з тієї бавовни тканини зіткали. І скільки шкарпеток пошили. Знав чи не знав? Адже, принаймні щокварталу мав звітувати перед головою Ради міністрів товаришем Тихоновим.

Чотири мільярди рублів – це не чотири копійки. Чи знав, кому, куди і за що ідуть такі фантастичні кошти міністр фінансів товариш Василь Федорович Гарбузов, який перебував на цій посаді протягом 25 років – аж поки не помер на «бойовому посту», переживши і Брежнєва, і Андропова, і Черненка? І чи бив на сполох?

«Рибна справа» в мережі магазинів «Океан» стала приводом і підставою для розправи над Олексієм Косигіним.

Свого часу під час слідства перший секретар ЦК КП УзРСР Інамжон Усманходжаєв дав покази щодо причетності до корупції в рамках «Бавовняної справи» членів Політбюро Лігачова, Соломенцева, Гришина і, головне, – Романова. Чому головне? Та тому, що саме Григорій Васильович Романов, «господар у Ленінграді» вважався найімовірнішим наступником Андропова. І ось через свідчення головного фігуранта «бавовняної мафії» мажуть компроматом.

Пізніше з’ясувалося, що принаймні двох членів Політбюро – Лігачова та Романова Усманходжаєв обмовив бездоказово. Тобто хтось (а справді – хто?) змусив Усманходжаєва брехати. Так що тут все таки політика, а не бажання з боку Андропова «навести лад», друзі. А ось вам «Сочинсько-краснодарська справа».

За нею до відповідальності було притягнуто близько 5 тисяч осіб, з яких за грати сіли 1500. Вона стала ніби продовженням знаменитої «Рибної справи» ще 1979 року. Якщо не знати другої її назви то все виглядає як боротьба з корупцією. А друга назва – «Справа Медунова». Сергій Федорович Медунов, Перший секретар Краснодарського крайкому КПРС і член ЦК КПРС, звісно, був корупціонером і то чималим. Проте передусім він був… правильно – особистим другом Брежнєва. Тому у процесі боротьби за владу його треба було із позицій у владному істеблішменті «вибити». Що Андропов і зробив акуратненько, «припнувши» його до відголоску «Рибної справи».

У 1982 році Медунова було знято з посади і переведено заступником Міністра плодоовочевого господарства СРСР, де він і пропрацював спокійно (і вже нікому не загрожуючи) до пенсії. Та й сама «Рибна справа» мала на меті не стільки викрити нечистих на руку ділків, як повалити… Олексія Косигіна, тодішнього голову Ради міністрів.

 Відомо, ця справа почалася навколо мережі магазинів «Океан», відкритої тодішнім міністром рибного господарства Олександром Ішковим з благословення Косигіна, який вбачав можливість за рахунок морепродуктів компенсувати дефіцит м’яса в країні. Він же й відкрив перший магазин у Сочі.«Рибна справа» завершилася розстрілом заступника міністра рибного господарства Володимира Ритова. «Глава КДБ Юрій Андропов підготував усе для арешту самого міністра рибної промисловості Олексія Ішкова, але за старовинного товариша заступився сам Брежнєв.

У Ритова під час арешту вилучили понад 300 тисяч рублів (на ці гроші в 1978 році можна придбати, наприклад, 50 однокімнатних кооперативних квартир). Справа швидко пішла до суду, через місяць після вироку був призначений розстріл. Досвідчені слідчі і зараз вважають, що тоді «рибна мафія» не пробачила Ритову зради» [228]. І знову питання: якщо героїчний Юрій Володимирович Андропов разом з Генеральною прокуратурою розтрощив «рибну мафію», як вона могла зберегти сили, аби помститися Ритову, «зрада» якого полягала в тому, що він давав свідчення на дуже впливових посадовців? Чи «мафія безсмертна»?

А ми закарбуємо собі у пам’яті: по-перше, суд над Ритовим і компанією завершився у 1979 році, а 1980-го незручного для Андропова, Громико, Устинова та інших членів цього угруповання Олексія Косигіна було вигнано з усіх посад «за станом здоров’я»; по-друге – Ішков, на якого полював Андропов, теж був старим другом Брежнєва. Правда, цікаво? І «Бавовняна», і «Рибна», і «Сочинсько-краснодарська» справи – усі вони об’єктивно спрямовані на найближче оточення «дорогого Леоніда Ілліча».

А ось вам Грузія. «У благословенні для тіньового бізнесу сімдесяті роки саме грузинські цеховики були визнаними лідерами в підпільному виробництві. На території Грузії вироблялися навіть такі складні для нелегального виробництва товари, як запчастини для автомобілів» [229].

Із Грузії потоком йшли у міста СРСР спеції та кросівки, джинси та вина, фрукти та поліетиленові пакети з логотипом «Marlboro». І жодної «Фруктової» мафії КДБ в Грузії не помічало, так само, як і «Джинсової». А чому? Бо першим секретарем компартії Грузії був Едуард Шеварднадзе, приятель Андропова.

Про те, як продавалися посади в Азербайджані, я уже писав. Керував Азербайджаном генерал-майор КДБ Гейдар Алієв. Керував: «…як родина Гамбіно – портом Нью-Йорка. Каспійська ікряна мафія, сумгаїтська нафтова мафія, фруктово-овочева мафія, бавовняна мафія, митно-транспортна мафія – усі вони перед ним звітували, збагачували його, схилялися перед ним» [230].

З іменем Алієва нерозривно пов’язано «Нахічеванський клан» при владі в радянському Азербайджані. От ще одна характеристика влади Алієва на батьківщині найякіснішої в СРСР нафти та дешевого портвейну «Агдам»: «За тринадцять років керівництва республікою Гейдар Алієв зумів розмістити безліч своїх родичів