Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти здогадуєшся, де ми є, так?
Волокін не відповів.
— У музеї. У галереї мистецтва, яку започаткував мій батько понад шістдесят років тому, в Освенцімі.
Гартман розкинув руки, показуючи цим широким жестом на органи, що плавали у вежах із рожевого світла.
— Горла. Трахеї. Гортані. Голосові зв’язки. Інструменти голосу. Предмет досліджень мого батька. Предмет його палкої пристрасті. Він хотів зберегти органи тих дітей, які виявили надзвичайні здібності. Це традиція, що почалася з Освенціма. Йозеф Менґеле колекціонував чоловічі очі, зародки, жовчне каміння. Йоган Кремер — шматки печінки. Оригінальною характеристикою колекції мого батька був спосіб зберігання експонатів. Його метод провістив сучасну технологію, що передбачає застосування формаліну, ацетону, смоли… Та облишмо це… Важливо те, що ми змогли зберегти колекцію мого батька і збагатили її протягом років.
У чорній куртці, з головою старого стомленого лева, Гартман був схожий на найпідлішого персонажа із серії фільмів про Джеймса Бонда. Було дивно бачити такий профіль у реальній дійсності.
Давши повну волю своїм думкам, Волокін не міг зрозуміти, звідки в нього такий спокій і така відстороненість. У нього було таке відчуття, ніби він викурив велетенський косяк.
— Парадокс у тому, — провадив німець, — що в цій колекції зібрані лише наші невдачі. Горла, які ніколи не досягли тієї мети, яку ми перед ними ставили. Горла, які ми врятували в останню мить від мутації, але яким не вдалося зруйнувати світ. Горла, що не досягли тієї могутності, яку ми завжди шукали, в яку вірили…
— Я нічого не розумію у ваших безглуздих дослідах.
— Крик, Седрику. Усі наші дослідження спрямовані на пошуки крику.
Волокін не переставав посміхатися. Він випробовував нерви німця. Попри становище приреченого, він мав таку можливість. Гартман був акулою, а страх — його океаном. Його природними водами. Своєю поведінкою Волокін намагався висушити цей океан.
— Усі великі долі починаються з долі батька, — вів далі німець. — Історія Едіпа почалася з історії Лая, його батька, який зґвалтував малого хлопця. І психоаналізу не було б без провини Якова, батька Зигмунда Фрейда, який приховував другу дружину.
— Отже, завжди в таких випадках ідеться про провину. Якою ж була провина твого батька?
Гартман відповів йому кривою посмішкою. У цю мить він скидався на того, ким він і був: на Людожера. Казкового персонажа, що блукав у мініатюрному рожевому лісі.
— У Тибеті, слухаючи мантри тибетських ченців, мій батько зрозумів, як сильно може впливати голос на матерію. Звукова хвиля спричиняла вібрацію об’єктів. Руйнувала їх. Це відкриття він підтвердив в Освенцімі. Батько проводжав євреїв у газові камери. Він записував їхні зойки. Констатував незвичайні явища. Електричні лампочки вибухали, мов яйця, під дією голосів. Ниті розжарювання рвалися під натиском звукових хвиль. Від криків у в’язнів починали кровоточити вуха. Звуковий апарат людини був недослідженою територією. Потенційною зброєю, яка могла набути нечуваної сили.
Після війни мій батько пережив містичну кризу. На руїнах Берліна він навернув до себе інших зневірених. Серед його послідовників було багато дітей. Сиріт, покинутих напризволяще. Батько відзначив, здійснюючи спостереження в газових камерах, особливу силу дитячих голосів. Думка продовжити досліди з голосом повернулася до нього. Його ідеї набули несподіваної логіки. Найкращий засіб наблизитися до Бога — це біль. І водночас біль значно підсилює можливості голосу. Мій батько вважав, що Бог дає йому в руки зброю: крик, який убиває.
Слухаючи цю маячню Гартмана, Волокін почувався вільним, безтурботним, іронічним. Вторгнення в «Колонію» подіяло на нього як катарсис. Він уже не боявся спогадів. Уже не хотілося прийняти наркотик. Він пробив тонку мембрану свідомості. Гній уже витік звідти. Одужання дало йому почуття цього визволення, цього спокою. І якщо йому доведеться померти, то він помре в чистоті.
— Я маю десять років досвіду в бойових мистецтвах, — сказав він. — Ці розповіді про «крик, який убиває», та про життєві точки не більш як нісенітниці. Легенди.
— Легенди завжди мають джерело в реальній дійсності. Чи відомо тобі, що бог Пан в античному світі уславився своїм ревом, який жахав подорожніх? Що слово «паніка» прийшло до нас із цього міфу? Чи ти знаєш, що ірландці користувалися особливим криком, щоб спонукати ворогів до втечі? Той бойовий клич по-гельському називався sluagh-gairm, і саме з того слова утворилося сучасне слово slogan.[99] Крик перебуває в серці наших культур, Седрику. У серці наших тіл. Ми лише повертаємося до джерел. Повертаємося до міфу для того, щоб міф перетворився на реальність.
— Нісенітниці.
Гартман перевів дух. На його обличчі з’явився вираз мудреця, змушеного кидати виклик вічному невігластву.
— Подивімося на речі з другого боку. Ти був би вражений, якби знав, якої могутності ми досягаємо завдяки нашій техніці. Біль, страх відкривають у голосі ще один голос. Вони спричинюють виплеск із самої глибини тіла, виплеск, що вивільняє звуковий апарат і дає змогу подолати нечувані пороги.
Волокін пригадав сеанси, які він відбув у «Колонії». Електричні розряди. Биття. Опіки. І крики. Крики, що розкочувалися відлуннями по підземних коридорах. Записувані. Досліджувані. Аналізовані. Голос, який розламується і який у відповідь має розламати світ.
Страх почав повертатися. Страх, якого він ніколи не міг позбутися і який починав тепер розуміти. Мерзотники колупались у його нутрощах, щоб видобути з нього крик. Вони шукали цю могутність у глибинах його дитячого організму, застосовуючи електричні розряди та всілякі інші мудровані тортури.
Він запитав зневажливим голосом:
— Чому ви знущаєтеся з дітей?
— Ти знаєш, від чого утворене слово «аскеза»? Воно утворене від грецького слова «αδκεδίζ», що означає «тренувати», «практикувати». Це слово означає тренування, дисципліну, але й мистецтво. Діти — мій улюблений матеріал для досліджень. Моя мета — перетворити їх на шедеври. А щодо крику, то найліпші результати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже», після закриття браузера.