Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Грушевський, Скоропадський, Петлюра 📚 - Українською

Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Грушевський, Скоропадський, Петлюра" автора Данило Борисович Яневський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 147 148 149 ... 207
Перейти на сторінку:
Підкреслив Матвій Стахів і очевидно невдалий вибір Андрієвського і Макаренка. Заразом висловив припущення, що якби Петлюра був особисто присутній на відомому засіданні, то він, а не Винниченко, був би обраний Головою Директорії[371].

Але, врешті-решт, справа була не тільки в персонах. Надзвичайно важливим було те, що, по-перше, не існувало жодного документа, який визначав би статус Директорії як органу влади, та її внутрішню організацію — по-друге. Нарешті, Директорія висунула претензію на «керівну» роль — це довели Марія та Олександр Копиленки — без жодного правового акта[372].

Стахів навів інші відомості про склад гуртка заколотників. Посилаючись на спомини того ж таки Шаповала, він відзначив, що після відомої зустрічі Скоропадського та генерала Краснова[373] «став поширюватися ініціятивний гурт евентуального повстання», до якого було «приєднано» полковника Павленка, командирів січовиків Коновальця та Мельника, полковника Болбочана; політичними справами опікувався консул Білецький, закордонними — заступник керівника МЗС Артемій Галіп, а також сотник січовиків Дідушок як секретар «керівного гурту»[374].

Враховуючи обставини місця і часу, годі було й сподіватися, що інформацію про підготовку повстання вдасться утримати в таємниці. Власне, це добре розуміли його організатори. Сам Шаповал вважав, що чутки про підготовку повстання розповсюджувалися в Києві через Садовського, Кушніра, Ніковського та Єфремова. Він також повідомив, що есери «спромоглися» скликати так зване «офіційне» засідання неіснуючої Головної Ради УНС. На ньому «Винниченко красномовно і офіціозно, як Голова Національного Союзу заявив, що він не знає ні про які подібного роду авантюристичні заходи в Національному Союзі і може одверто і з повною рішучістю спростувати всякі провокаційні чутки. Навпаки, — запевняв Вин­ниченко, — Національний Союз і т. д. і т. п.». «Я, — записав з цієї нагоди Шаповал, — вніс відповідну резолюцію», в якій, зокрема, зазначалося: Головна Рада УНСоюзу«прохає все громадянство прийняти до уваги лише постанови Українського Національного Союзу, відкидаючи всякі чутки, котрі ширяться з метою знервувати громадянство і внести дезорганізацію, яку використовують на користь української справи...» «О ти, політична мораль...» — такими словами завершив свої спогади про підготовку повстання головний його організатор[375].

Падіння Гетьманату Скоропадського. Зовнішнє тло

31 жовтня/1 листопада: у Львові військовослужбовці австро-угорської армії українського походження (січові стрільці) починають збройне повстання з метою проголошення Української держави (згодом ЗУНР).

Підписанти перемир’я. Суспільне надбання

4 листопада: початок повстання матросів німецького флоту в м. Кіль. Початок Листопадової революції в Німеччині.

9 листопада: оголошено про зречення від престолу імператора Вільгельма ІІ.

11 листопада: імператор Австро-Угорської імперії Карл І зрікається влади в Австрії.

На залізничній станції Ретонд у Комп’єнському лісі, в штабному вагоні маршала Фоша підписано перемир’я між Антантою та Німецькою імперією.

12 листопада: Австрію проголошено республікою.

13 листопада: імператор Карл І зрікається влади в Угорщині. Більшовицький уряд Росії анулює Брестську мирову угоду.

Вільгельм ІІ Гогенцоллерн ((Фрідріх Вільгельм Віктор Альберт Прусський) (1859—1941 рр.). Суспільне надбання

Карл Франц Йозеф Людвіг Хуберт Георг Отто Марія фон Габсбург-Лотаринзький (1887—1922 рр.). Суспільне надбання

Пам’ятник повстанцям у Львові. 1918 р. Суспільне надбання

9 листопада — останній день Української Держави

Саме на цьому тлі і розгорталися події в Україні. 7 листопада Шаповал «одправив полковника Пелещука в Бердичів з інструкціями і наказом підготовитись до мобілізації, яка буде оповіщена приблизно через тиждень. Болбочан виїхав <...> раніше з наказом — ждать гасла. Коновалець був у Києві. Отже, наша організація стояла на варті момента в повній бойовій підготовці», — переконував він[376].

Таким «моментом» були визнані згадана зустріч гетьмана з генералом Красновим, але передовсім чутки про Листопадову революцію в Німеччині й усунення кайзера від влади.

Добре розуміючи, що іншого шансу може не бути, керівники повстання зробили принциповий крок: уклали з представниками німецького командування «джентльменську» угоду про взаємний нейтралітет. Німецькі полки діставали змогу безперешкодно виїхати на батьківщину, їхні партнери залишилися з’ясовувати стосунки з ненависним гетьманом сам на сам. Треба було поспішати — на п’яти наступали більшовики...

Тим часом настало 9 листопада, «яке я завжди вважав останнім днем мого режиму», — записав у мемуарах Скоропадський. Того дня український посол у Берліні барон Штейнгель поінформував голову держави про революційні події в Німеччині та про усунення від влади імператора Вільгельма ІІ.

Українські націонал-соціалістичні діячі, зі свого боку, подали гетьманові декларацію УНСоюзу, з’їзд якого вони планували скликати 17 листопада. Скоропадський, за його пізнішим визнанням, ясно зрозумів, що справа йде до повалення УД[377].

Разом з тим гетьман чітко усвідомлював, що, з огляду на відсутність власної армії та реальний стан німецького експедиційного корпусу, перед ним відкривалися, власне, лише дві можливості.

Перша — «самому стати на чолі українського руху», для чого скликати Конгрес, провівши до його складу своїх прихильників. «Я особисто мало вірив в успіх при цьому рішенні, — признавався гетьман, — оскільки ще вранці отримав повідомлення, що було розкрито весь заколот повстання при арешті начальника частини моєї охорони, полковника Аркаса. З його повідомлення з’ясувалося, що конгрес конгресом, а повстання все одно спалахне...»

Інша теоретична можливість — закрити Конгрес, опершись при цьому на офіцерські формування, які діяли в Україні — «в одному Києві у нас було до 15 тисяч офіцерів». На роздуми пішли чотири дорогоцінні дні.

Лише 13 листопада після обговорення в уряді питання про форум УНСоюзу «вісьмома голосами проти семи допущення Конгресу в даний час було вирішено негативно. Я погодився з цим рішенням, — пригадував П. Скоропадський, — але оскільки ясно було, що при недопущенні Конгресу негайно ж ліві українські партії вживуть агресивних заходів, мені необхідно було створити більш рішучий кабінет і більш підходящі для цього військові сили, на які я вирішив спертися, на російський офіцерський склад та на свою Сердюцьку дивізію, на котру я за всіх умов розраховував. Для офіцерства російського складу, — пояснював він логіку своїх рішень та дій, — я повинен був негайно оголосити федерацію, бо мені вуха прогуділи, що якщо це буде зроблено, то весь офіцерський склад стане горою, заради Росії, за гетьманську Україну».

13 листопада гетьман відправив у відставку уряд і одночасно оголосив: «твердо стоючи на ґрунті політичного, культурного і економічного розвитку України, віднині ми повинні працювати для майбутньої федерації з Росією»[378].

Частина IV

Перші документи Директорії та «легітимність» нової влади

15 листопада на світ Божий за підписами Винниченка, Петлюри, Швеця та Андрієвського (підпис Макаренка з не встановлених до сьогодні обставин відсутній) було випущено перший документ Директорії. Зміст укладається в три тези.

Перша. Російський генерал Скоропадський, спираючись на німецькі багнети, захопив владу, намагався приєднати Україну до «єдиної неділимої Росії». Спроби його режиму навести такий-сякий правопорядок, покласти край селянському бандитизмові кваліфікувалися як «класова помста поміщиків», яка, мовляв, «дійшла до такої міри, якої не знав і царський режим».

Теза друга також наскрізь брехлива. «Підписанти» стверджували, що:

а) «Український Національний Союз як найвище представництво організованої української демократії вживав до останнього дня всіх заходів, щоб мирно, без пролиття крові і дезорганізації громадського життя захистити й одстояти права народу»;

б) «настав час залишити мирні заходи»;

в) «Директорію Самостійної Української Народної Республіки» обрали «організована українська демократія» та «все

1 ... 147 148 149 ... 207
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грушевський, Скоропадський, Петлюра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"