Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

простому називали приземкувату одноповерхову споруду, оснащену усім необхідним для здійснення дрібного, але термінового ворожіння. Тут виправляли пошкоджені амулети, накладали закляття на зброю і еліксири, робили всі ті несерйозні, але необхідні чари, наслідки яких не варті були того, щоби волочитися на базу чистильників. Внутрішній простір будівлі був захищений подвійним периметром, стаціонарними рефлекторами і парою дюжин різноманітних пасток — вважалося, що для роботи професіоналів середньої сили таких заходів безпеки вистачало.

Чергу на роботу в оперативному блоці займали за два дні. Зараз на лавиці в затінку під акаціями мирно вели бесіду «за життя» два чорних маги і цілитель-білий, анітрохи не занепокоєний зірваним графіком — не вперше. Прибуття групи штурмовиків з арбалетами всі троє сприйняли з цікавістю.

— Екстрена ситуація! — рішуче оголосив Паровоз (підлеглі впізнали його без додаткових представлень.) — Прошу звільнити місце інциденту.

Під поглядами суворих штурмовиків маги не стали виявляти надмірну допитливість і віддалилися в бік основного корпусу. Капітан рішуче відчинив двері оперативного блоку (в таких ситуаціях носіям костюмів вищого ступеню захисту належало виступати в ролі щита).

Старший координатор знайшовся майже одразу. За останні дні Сатал сильно здав — охляв, ніби почорнів на лице, під очима залягли глибокі тіні.

— А це ти, — маг стер з обличчя рясний піт. Він сидів на підлозі біля стіни (ноги не держать?), перед ним повільно вистигали лінії якогось масштабного Знаку. — Група готова?

Паровоз невпевнено нахилив голову.

— Перестань! Не час шифруватися. Я знаю, де діти, тепер треба спішити!

Забитим штурмовиками коридором енергійно проштовхався схвильований черговий:

— Сер, у нас проблеми зі зв’язком! Жоден телефон не працює, напевне, щось на підстанції.

На лиці Сатала розцвіла маніакальна посмішка.

— Не сіпайся, хлопче, це години на півтори. Ну, що я сказав? Рухаємося, вперед, вперед!

З сумішшю роздратування і полегшення Паровоз почав віддавати нові накази, всього через десять хвилин дві заповнених штурмовиками вантажівки виїжджали з воріт Управління.

— І куди ми їдемо, сер? — спробував уточнити Бер.

— Прямо вулицею і на бульварі наліво.

— А точніше?

Сатал похитав головою.

— Мені не відома адреса, лише маршрут. Я бачу це місце, тепер залишається лише до нього добратися.

Кевінахарі, яка встигла заскочити в кузов, пропхалася до координатора і протягнула йому блакитний флакон. Той знову похитав головою

— Ні. Я обіцяв, що не буду цього робити.

— І що примушує вас дотримуватися обіцянки? — похмуро поцікавилася емпатка.

Сатал скривився.

— Він може мститися моїм нащадкам тисячі років. Воно мені треба?

Смисл подій навколо відкрився Беру з кришталевою ясністю — вони вели бесіду з одержимим.

— Сер, ви…

Посмішка Сатала перетворилася на оскал.

— Так! Завжди є спосіб вирішити проблему, просто не всі готові на це піти.

— Шерех присутній одночасно і всюди, — відгукнулася емпатка, — для нього нічого не вартує прослідкувати шлях конкретної людини в часі і просторі. Але більшість тих, хто його торкнувся, помирає.

— Ну, вмирає, ну і що, — байдуже знизав плечима Сатал. — Тих покидьків я точно переживу.

Колона покинула місто і з’їхала вбік з доглянутого шляху, опинившись в лабіринті вузьких путівців, дрібних фермерських ділянок, великих заміських особняків і несподіваних скупчень мазанок абсолют-но архаїчних з вигляду, мешканці яких сприймали появу вантажівок як «подію». Шофери гудками зганяли на узбіччя погоничів з віслюками, пастухів і кіз — селяни намагалися повернутися додому до темряви. З возами було складніше — на дорозі попадалися місця, де роз’їхатися було просто неможливо.

Навіть знай поліція точну адресу, знайти викрадачів між цього хаосу було би нелегко. Шерех в якості проводжаючого мав свої недоліки — нежить виявився не в стані вияснити ступінь непрохідності доріг, і пару разів колоні доводилося закладати гак, об’їжджаючи засмічені яри і брудні, заболочені чи то калабані, чи то ставки. Останні пару сотень метрів до самотньої ферми загін ішов пішки, але в організований Саталом півторагодинний параліч зв’язку вони вклалися. Старший координатор закрив очі, ніби прислухаючись до чогось, і впевнено кивнув:

— Тут!

Кевінахарі обвела ціль на карті.

— В моїх списках цієї садиби не було.

Паровоз майже не здивувався.

Судячи за розмірами ділянки, перед ними була частина колись великого господарства, обкусана сусідами і більше нікому не цікава. Можна були лише подивуватися хитромудрості безумців — влаштувати лігво так близько до Редстона, і, в той самий час, ніби на східних островах.

В кущах перед перекошеним парканом старший координатор влаштував військову раду.

— Всім — слухати мене. Нас цікавить підвальне приміщення, виглядає воно приблизно так, — Сатал продемонстрував розграфлений олівцем листок паперу. — Всередині ходять троє, діти сидять тут. Я з вами не піду: застосовувати магію там не можна — ось тут, тут і тут встановлені ємності з нітрогліцерином. Це дуже нестабільна речовина, найменші коливання магічного фону можуть викликати непередбачувані наслідки. Плюс в тому, що серед них чарівників також немає.

Очевидно, координатор уважно прочитав звіти Тангора про Аранген. Капітан з повагою розглядав схему — об’єм отриманих даних виправдовував ризик звертання до нежитя. Як часто люди гинули через незнання найнесподіваніших дрібниць!

— А що, якщо вони стукнуть по контейнеру або скинуть його? — зацікавився капрал, який командував штурмовиками. Він, очевидно, розумів, що таке нестабільна речовина.

— Будемо діяти швидко і молитися, щоби вони розбиралися в алхімії гірше за нас. Вперед!

Паровоз подумки склав пальці хрестиком — доказів участі мешканців ферми у викраденні у них не було. Що, якщо монстр помилився? Якщо вже на те пішло, то про зникнення дітей Сатал заяв не робив. Добре ще, що штурмовиків, які діловито готували до бою ножі і арбалети, нюанси дотримання закону особливо не хвилювали (за це Хамірсон їх і вибрав).

Серед тріскоту цвіркунів і пахучого дурману перезрілих яблук озброєні люди виглядали майже так само нереально, як і затишна сільська хатинка, перетворена на смертельну пастку.

— Собак нема, — доповів висланий наперед розвідник, — лише кури на подвір’ї.

Бійці почали по одному просочуватися на територію ферми, тягнучи за собою здоровенну чавунну довбешку — побутовий замінник штурмових чар. Капітана Сатал далі огорожі не пустив:

— На тобі амулетів, як на каштадарці намиста. Сиди тут!

І Паровоз залишився в кущах, топтати траву разом з магом і сердитися на свою тимчасову безпорадність. Кевінахарі медитувала.

Весь штурм зайняв від сили хвилини три. З усіх Чудесників у підвалі будинку відреагувати на появу озброєних людей встиг лише один — сектант, який сторожив дітей, метнувся вглибину кімнати, до великої металічної колби на високій тринозі. Невідомо, чим би закінчилася історія, якби в той же момент йому під ноги не кинувся в’юнкий, рухливий хлопчак. А що ви хочете? Ніякі мотузки не здатні довго втримати на місці дієву натуру. Застигнутий зненацька, охоронець простягнувся на підлозі, опинившись в межах досяжності другого близнюка, і був моментально вкушений за вухо. Розлючені довгим