Читати книгу - "Вибрані твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Махнуть рукою»
Тому і роль жінки — вірність обраному, горда вірність: коли він іде насмерть — благословити його — і непомітно, крадькома піти його слідами теж на страту («Мужчинам»). Та ж горда вірність і щодо свого народу. Не розніжена ліричність рідної стріхи, не істерія помсти, не автоматизм собачої відданості і звички, а вірність гордості:
О, краю мій, моїх ясних привітів Не дістав від мене жодний ворог.«Сучасникам»
Уся поезія Олени Теліги — між цими двома полюсами: повнота життя і — стримування силою гордості і вірності, гордості-вірності. А вершина цього — поезія «Лист», де так виразно, так чітко світ романтичного шалу протиставлений світові рівноваги і спокою, стихія дикого бунту — рамкам, твердим рамкам внутрішньої дисципліни.
Внутрішню суперечність почуттів відбиває і стиль поезій Олени Теліги. Ми бачили залізну суворість композиції її віршів і розмірів їх. Це рамки. А в рамках — кипіння, скаженіння романтичних образів. Прагнення невимовного — і радість, що воно невимовне (бо, значить, не вбгаєш його в рамки!):
Не любов, не примха й не пригода — Ще не всьому зватися дано!«Без назви»
Яке характеристичне окреслення! І саме це потрійне не — воно ж означає і любов, і примха, і пригода — тільки ще щось понад усім тим. Давній засіб романтичної поезії — творити надобрази позірним запереченням образів! А прочитайте поезію «1933-1939». Залізно-логічна композиція, але ви не скажете навіть, про що говориться у вірші: про події особистого життя чи національного? Любовна це лірика чи політична? Згусток настрою, бліки внутрішнього світла. І так само в поезії «Безсмертне».
Тому так любить поетка схрещувати метафори і порівняння одне з одним: цим заперечується їхня земна, матеріальна допасованість, вони дематеріалізуються, означають тільки тони настрою, не речі в їх важливій реальності:
Знов зустрічати сірий розсвіт Вогнем отрути чи вина«Моя душа»
Тремтить душі дзвінке роздерте плесо«Лист»
Тому її епітети так часто — тільки вираз її душевного наставлення, а не об’єктивної дійсності: п’яне сонце, схвильоване колосся, натхненні весла, дивне серце.
Творчий путь Олени Теліги не був закінчений. Він був обірваний. Тому деякі її поезії ще припечатані були мертвою паддю класицизму, такого чужого темпераментові поетки («Вірність»), тому голою декларативністю звучить поезія «Життя» або кінцівка поезії «Поворот». Але в основному поетка знайшла себе, і її лице відбилося в плині нашого літературного процесу.
Поетка життєвого шалу — вона взяла свою душу в рамки гордості-вірності. Рамок потребувала вона для себе — і тому взяла рамки найвідстоянішої поезії — альбомної поезії. Вона ще звузила ці рамки, скоривши свій вислів залізним законам композиційної стрункості й метричної закономірності. Але в чорних рамках яскравіше червоне — колір крові й вина. Рамки гордості-вірності тільки підкреслили глибину її сп’яніння повнотою життя. Рамки формальних приписів тільки підкреслили крутіж барв обривних образів її поезії. Олена Теліга в українській поезії лишається неповторним зразком романтичної самоопанованості. І в інших народів важко вказати подібні приклади самодисципліни романтика, романтизму, що виявляється саме в самостримі. Буяння велетенської пристрасті в найвужчих, які тільки можна собі уявити, рамках — альбомної поезії. Картина Делакруа, зменшена до розмірів мініатюри і вставлена в рамку для фотографії у нічному столикові. Або — як характеризує вона сама:
...декілька краплин — Ясне вино на золотавім лезі«Лист»
Коштовне, п’янке вино, що кількома краплинами бризнуло на суворе, відточене лезо життя революціонера.
«Арка». Мюнхен, 1947, ч. 1.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори», після закриття браузера.
