Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

після трагедії він вирушив назад до Росії через Луганськ, причому одна з чотирьох його ракет була відсутня. Дослідники “Bellingcat” написали: «Ми хочемо сказати сім’ям постраждалих, що за це відповідальна Росія, ба навіть більше, членів цього підрозділу можна притягнути до відповідальності». “Bellingcat” поклав провину за терористичну атаку на Путіна та офіцерів російської армії, які наказали перевезти «Бук» до України[1123].

У Брюсселі та Вашингтоні бракує політичної волі визнати Росію державою-спонсором тероризму, а «ДНР» і «ЛНР» — «терористичними організаціями». Отримавши такий статус, Росія, подібно до Ірану, Судану чи Сирії, не змогла б стати учасницею мирних переговорів у Мінську.

РОСІЙСЬКІ ВТРАТИ В HЕОГОЛОШЕНІЙ ВІЙНІ

Перш ніж вести мову про втрати від війни, слід коротко охарактеризувати культурне середовище Росії, для правителів якої людське життя традиційно не важило нічого. За радянських часів люди слугували «сировиною» для досягнення вищих цілей[1124]. Після колапсу комунізму «марнотратне ставлення до індивіда панувало в посткомуністичній Росії, і це відображалося на індивідуальних долях»[1125]. Байдужість російської влади до прагнення близьких дізнатися про долю членів своєї родини підтвердилася як упродовж Чеченських воєн, так і під час конфлікту на Донбасі[1126]. В останньому випадку ставлення українських чиновників далеко не завжди відрізнялося у кращий бік.

В Україні при аналізі питання про жертви постає низка проблем. По-перше, у військовослужбовців були відсутні армійські жетони[1127]. По-друге, внаслідок масованого використання ракет системи «Град» тіла солдатів зазнають цілковитого знищення, що вкрай ускладнює їхнє розпізнавання. Третім чинником є відсутність бази даних українських солдатів. Четвертий чинник полягав у тому, що лабораторії аналізу ДНК, підпорядковані різним українським міністерствам, до жовтня 2014 року не було інтегровано до єдиної національної бази даних. Нарешті, ще одним чинником була «офіційна байдужність та некомпетентність» у ставленні до родичів загиблих, для яких життя складається з «розшуків, страждань, обіцянок, виправдань, відмовок»[1128]. Мати, яка протягом десяти місяців безуспішно шукала сина, зниклого під Іловайськом, говорила про ставлення держави: «Нічого не змінюється, ніхто не бере на себе відповідальність»[1129]. Українська громадська ініціатива «Чорний тюльпан» розшукує і повертає рідним рештки загиблих солдатів без державної допомоги, витрачаючи на кожне своє відрядження $3000, отриманих завдяки добровільним пожертвам.

Бракує і точних цифр втрат місцевих маріонеток Кремля та націоналістів-добровольців із РФ, які до літа 2014 року зазнали високих втрат, зокрема через те, що були погано навчені й споряджені неналежним чином. На відміну від загиблих військовослужбовців Збройних сил РФ, чиї тіла перевозили на батьківщину як «вантаж-200», рештки російських націоналістів навряд чи транспортували до Росії — імовірніше, їх ховали в безіменних могилах на Донбасі[1130]. Через мізерну повагу до людського життя дуже небагатьох загиблих російських націоналістів і маріонеток було поховано офіційно.

Таблиця 5

Військові та цивільні втрати в чотирьох конфліктах

СРСР у Афганістані, 1979–1989 14,4 тис. радянських військових, 2 млн. цивільних Ольстер, Британія, 1968–1998 1 тис. британських військових та поліцейських, 530 терористів, 2 тис. цивільних США в Іраку, 2003–2016 4,5