Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

Українські сили складалися з військовослужбовців Збройних сил, Національної гвардії, СБУ, Державної прикордонної служби і бійців добровольчих батальйонів (до 2015 року, коли добробати, за виключенням «Добровольчого українського корпусу», було включено до лав армії або Нацгвардії).

У перші місяці російсько-української війни 6 із 10 українських вояків наклали головами через слабку координацію між різними підрозділами, погане спорядження та невміння користуватися зброєю[1131]. Особливо високими були втрати серед вояків українських добровольчих батальйонів у 2014 році, коли вони взяли на себе основний тягар боїв, перш ніж Україна перебудувала свою армію[1132].

Офіційні дані щодо жертв з українського боку виглядають сумнівно. Один із українських військових медиків радив: «Візьміть офіційні цифри загиблих і поранених і помножте на три»[1133]. Дійсно, оприлюднені державними органами цифри, 4 тис. загиблих українських бійців, варто оцінювати як занижені, враховуючи відсутність у військовослужбовців ідентифікаційних жетонів у 2014–2015 роках та не враховані показники втрат добровольчих батальйонів. Сумарна кількість загиблих в російсько-українській війні серед комбатантів з обох сторін та цивільного населення (див. таблицю 5) перевищує 20 тис. людей. Утім, враховуючи, що у конфліктах малої інтенсивності співвідношення втрат антиурядових і урядових сил становить приблизно 3 до 1, я підозрюю, що реальні цифри можуть виявитися ще більшими.

Кількість загиблих зростатиме надалі, оскільки Донбас — це тліючий, а не заморожений конфлікт, на терени якого довічний президент Путін продовжуватиме постачати озброєння та солдатів і сприятиме перекиданню туди російських націоналістів-добровольців, які воюють пліч-о-пліч із російськими маріонетками. З часу підписання других Мінських угод на Донбасі загинули сотні українських солдатів. Такі гібридні війни можуть тривати дуже довго.

Найбільш заплутаним є питання кількості загиблих на Донбасі військовослужбовців Збройних сил РФ. На словах Росія «не воює» на Донбасі, а її воєнні втрати віднесено до державної таємниці[1134]. Активісти російської громадської ініціативи «Вантаж-200 з України до Росії» на чолі з Єлєною Васільєвою склали попередній список із близько двох тисяч громадян РФ та осіб із не встановленим громадянством, убитих та зниклих безвісти на сході України, а водночас, посилаючись на анонімні «довірені джерела» у Міноборони РФ, припускали, що реальна кількість загиблих росіян є багатократно більшою[1135].

Батькам і родичам солдатів, відправлених до України, «наказують» поводитися спокійно. На російсько-українському кордоні російських солдатів «шикують і наказують перетнути його», женучи їх, наче «худобу на забій»[1136]. Російський солдат пояснив, яким чином діяла технологія «добровільної» відправки на Донбас: «Звісно, ми їхали добровільно. Ніхто нас туди не посилав. Вони віддали нам наказ: хто хоче добровільно? І ми підняли руки на знак згоди»[1137].

Тіла загиблих росіян доправляли в Росію для поховання або, як стверджували деякі джерела, утилізували на Донбасі за допомогою пересувних установок, уживаних для спалення сміття та решток бродячих собак. В Україну було навіть завезено чотири пересувних крематорії. Російських десантників відряджали для «вчинення злочинів на території сусідньої країни», проте їхні свідоцтва про смерть цілковито неправдиві. У них писали: «Помер унаслідок вибуху газу, інфаркту або інсульту. Місце смерті залишалося порожнім», — розповідав Лев Шлосбєрґ, правозахисник і депутат псковського обласного парламенту від опозиційної партії «Яблоко»[1138]. «Тепер мені зрозуміло, що мого сина убили, і ніхто не може мені нічого пояснити, — говорила мати російського солдата «Сєрґєя». — Ми намагалися зв’язатися з його командирами та товаришами по службі, проте вони відмовлялися сказати нам хоч щось». Задля того, щоб родичі мовчали про своє горе і не спілкувалися з журналістами, власті видавали їм по 100 000 рублів ($1600)[1139].

Численні повідомлення про російські втрати публікували різні джерела. Місцева незалежна газета «Псковская губерния», яку видає Лев Шлосбєрґ, оприлюднила стенограму розмов між двома російськими десантниками, яка свідчить, що від 70 до 140 військовослужбовців першого полку псковської 76-ї десантно-штурмової дивізії загинули на сході України[1140]. Після того, як Шлосбєрґ відвідав похорон