Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

Відомості, зібрані російськими громадянськими об’єднаннями, вказують на інтенсивність боїв та чималі жертви серед російських окупаційних сил у 2014–2015 роках. Це дані є черговим підтвердженням того, що йшлося про реальну війну між двома країнами. Хоча авторитарний режим Путіна зробив чимало для знищення свободи слова, у світі інтернету та соціальних медій навіть він неспроможний перекрити всі канали інформації про власне вторгнення на Донбас. До того ж, існує чимало вільних російськомовних ЗМІ в самій Україні, а їхні публікації доступні для російських читачів та активістів громадянського суспільства, які мають доступ до мережі.

У міру того, як західні санкції, зниження цін на нафту та економічна криза болісно вдаряють по російській економіці, підтримка націоналістичного мілітаризму в зовнішній політиці Путіна зменшується. Ще у вересні 2015 року в Москві 50 тис. росіян вийшли на марш проти війни Україні. Опитування, проведене авторитетним російським соціологічним «Левада-Центром» показало, що від 65% до 70% росіян виступають проти направлення російських військ на схід України[1142]. Як і за часів радянської агресії проти Афганістану, в сучасній Росії деякі солдати калічать себе, аби лише на потрапити на Донбас. «Один військовий розповідав мені, як умисно зламав собі ногу, — каже Єлєна Васільєва. — Він придумав технологію, як це зробити: щільно обв’язує ногу, приклає лід, щоб вона майже задубіла, і тут по ній уже можна бити. Другий розповів мені, як він зробив собі величезний опік на стегні за допомогою нашатирного спирту»[1143].

Путін схвалив двокомпонентний підхід до «вирішення української проблеми». Першим компонентом мали бути переговори (що матеріалізувалися у Мінських домовленостях), покликані представити його як миротворця і запобігти передачі Україні західного оборонного озброєння. Другий компонент — це те, що представники Парламентської асамблеї Ради Європи назвали гібридною анексією». «Після незаконної анексії Криму повзуча гібридна анексія окупованих районів на Донбасі є неприйнятною з точки зору міжнародного права», — заявили доповідачі ПАРЄ після відвідин сходу України навесні 2016 року[1144]. Цілі обох цих компонентів є такими ж суперечливими, як і цілі Росії, яких президенти Єльцин і Путін прагнули досягти завдяки замороженим конфліктам у Придністров’ї, Південній Осетії та Абхазії. Російські лідери, публічно оголошуючи про намір реінтегрувати постраждалі від війни терени відповідно з Молдовою, Грузією (до 2008 року) й Україною та відновити їхню територіальну цілісність, водночас перетворили зони заморожених конфліктів на сателітні Росії квазідержавні утворення.

Після підписання перших Мінських угод Путін встановив цілковите домінування Росії над економікою, фінансами та сферою безпеки окупованих районів Донбасу — всупереч документам, які сам погодив. Він трансформував угруповання «ДНР» і «ЛНР» на фіктивні військово-адміністративні структури, на 70–90% залежні від російського фінансування. Нахабні подвійні стандарти Путіна легко зауважити завдяки хронології подій: менш ніж за три з половиною місяці після укладення перших Мінських угод у Москві було утворено де-факто «тіньовий уряд» для управління загарбаною частиною Донбасу, а лише за два місяці після підписання угоди «Мінськ-2» Росія запровадила на цих територіях рубль як основний засіб розрахунків. Російську готівку щомісяця доправляють на три вузлові залізничні станції Донбасу броньованими потягами[1145]. Факт асигнування Росією коштів на виплату пенсій, соціальних виплат і заробітної плати «державних службовців» на окупованій території підтвердив колабораціоніст Олександр Ходаковський, який зазнав невдачі в боротьбі за лідерство в «ДНР»[1146]. За підрахунками німецького видання “Bild”, річний обсяг субсидування Кремлем окупованих територій Донбасу (не рахуючи власне воєнних витрат) наближається до мільярда євро або 0,6% видатків державного бюджету Росії.

Створення московського «тіньового уряду» для відторгнених від України районів Донеччини і Луганщини було рівнозначне їхньому трактуванню «як частин суверенної території Росії. [...] Замість того, щоб передбачити реінтеграцію цих регіонів в Україну в середньостроковій перспективі, цей план має на меті забезпечити їхнє довгострокове існування під цілковитим російським контролем»[1147]. «Тіньовим урядом» (формально — міжвідомчою комісією, що працює під наглядом ФСБ) керують віце-прем’єр РФ Дмітрій Козак, відомий своїм меморандумом про «федералізацію» Молдови, та заступник міністра фінансів РФ Леонід Ґорін. Козак, як це притаманно багатьом членам правлячої еліти Росії, безпосередньо пов’язаний з організованою злочинністю в Іспанії[1148]. Цьому «урядові» підпорядковано шість робочих груп, які відповідають за фінанси та