Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

Прокляття. Все вело до питання, чи він має залишитися внизу, чи шукатиме людей Цетрона на дахах. Якщо граф думає як солдат, то, напевне, не наказував стражникам зняти панцирі, відкласти мечі, рогатини чи алебарди. А в такому спорядженні неможливо вільно рухатися нагорі. Люди анвалара, може, й не зуміли б зійтися з вартою віч-на-віч, але вміли користуватися арбалетами. Вночі, в темряві, стріляти будуть з кільканадцяти кроків. Жодна кольчуга не захистить від стріли. Він замислився, що зробив би, якби був графом.

Відповідь була надто очевидною — послав би Праведних на дахи. Щоб очищали їх і щоб не загубилися у завулках і вузьких вуличках, де невидимі вбивці могли вибити їх по одному. Вислав би їх по двоє, щоб кожної миті атакована пара могла отримати підтримку. Дахи тут розташовані приблизно на одному рівні, ширина вуличок поміж будинками рідко буває більшою за шість-вісім стоп, тож можна легко перестрибнути з однієї на іншу, що дозволяло підмозі надійти доволі швидко.

Злодій зціпив зуби й кількома рухами задерся на будинок. Бар’єр, який обрамляв дах, складався з рядів дерев’яних балясин, які підтримували поручень, пофарбований у білий колір. Альтсін перестрибнув його та припав до тераси. Тиша. Жодного звуку в усій клятій дільниці.

І тоді в небо вдарив грім. Блискавка вистрелила вгору з місця, що було кроків за двісті від злодія, освітлюючи вулиці неприродним сяйвом. Удар серця блискавка висіла над дільницею, а тоді згорнулася в кулю і стекла вниз. Сяйво залишилося.

Альтсін визирнув поміж старими балясинами. На даху, кількома садибами далі, стояв чоловік. Високий, худорлявий, у тісному одязі, що лише підкреслював його худорлявість. У піднесеній над головою руці він тримав кулю крижаного фіолетового світла. Від кулі відходили менші блискавки, через що чоловік здавався ув’язненим у клітці, зробленій зі світла. Вогнисті змії ковзали по кривизнах будинків, ударяли в дахові тераси, повзали балюстрадами, скручувалися навколо надбудов і коминів, наче шукали чогось.

І злодій швидко дізнався, що саме. На даху сусіднього будинку одна із світлових змій намацала людину, що там причаїлася. Чоловік намагався втекти, але струмінь енергії не дав йому жодних шансів. Блискавка вдарила нещасного в груди і обкрутилася навколо нього. До неї відразу долучилися ще дві, і над шумом магічних розрядів почувся дикий, сповнений болю крик. Жертва затанцювала, її рвало дивними рухами, крик урвався навпіл, коли чергова світлова змія вдарила її в обличчя.

„Чарівники“, — кисло скривився Альтсін. Не тільки дешеві маги для фокусів із світлом і тінню, але й бойові, такі, що допомагають солдатам на полі бою. Граф не заощаджував. І все було лише для того, щоби знищити банду портових злодіїв.

„І дістатися до тебе“, — додав він одразу.

Він саме підводився на ноги, коли Цетрон відповів на атаку. Дах навколо чарівника, що володів блискавками, зірвався вгору, наче знизу в нього вдарив таран багатовесельної галери. Маг захитався, щось крикнув і зник у вирваній дірі. Блискавки зникли.

Злодій вишкірився в темряву. Товстий мав власних чарівників. Може, й не таких добрих як у графа, але трохи ознайомлених із тим, як убивати підступно й результативно. Альтсін міг закладатися на свою голову, що Терліх не враховував у своїх планах мережі портових каналів і підвалів.

Злодій рушив у бік центру Мугреї, переходячи від тіні до тіні, перестрибуючи з даху на дах. Більшість із них не були пласкими, на них наростали малі надбудови, ажурні альтанки, комини. Між деякими з дахів були перекинуті кладки, бо ввечері, коли від моря віяв освіжаючий бриз, товариське життя навколишніх місць концентрувалося саме тут. Рибалки, дрібні купці та ремісники любили проводити час за склянкою охолодженого вина, балакаючи із сусідами. Мугрея була дільницею людей, які важко працюють і вміють тішитися життю. Схоже, їм і діла не було до справ можних, до храмів, богів і чужих амбіцій, але зараз вони, напевне, сиділи за зачиненими дверима, під ліжками та в різних інших сховищах, молячись, аби бій оминув їхній дім.

А двобій саме розгорявся.

Два струмені вогню вдарили в небо з даху десь за сто кроків. Лизнули сусідню терасу, розігнали темряву. В їхньому світлі Альтсін помітив, як мага, який так володів вогнем, одна за одною вдаряють у спину три арбалетні стріли. Чоловік розкинув руки, полум’я, що било між його пальцями, стало яскравішим, коли важкопоранений вивільнив усю накопичену Силу, а потім згасло. Але встигло підпалити альтанку на даху неподалік, і конструкція з тонких планок миттю зайнялася, освітлюючи все навколо. У сяйві палаючої надбудови можна було помітити, як маг повзе до краю тераси і як раптом із тіней вистрибує дрібна постать, падає йому на спину, задирає голову вгору і блискає ножем, ощадним рухом перерізуаючи горлянку. Альтсін кліпнув, і вбивця вже зник. „Не це тобі обіцяли, еге ж?“ — кинув він подумки мертвому чарівникові. — „Ти мав битися проти банди боязких злодюжок, таких, що поховалися по норах, очікуючи, доки ти їх знайдеш і підсмажиш — аж тут така несподіванка. Професійні вбивці та злодії, що б’ються на своїй території. Треба було вимагати більше грошей“.

Як на замовлення, вся дільниця вибухнула звуками бою. Брязкіт тятиви, дзенькіт клинків, крики. Схоже, Цетрон вирішив прийняти бій внизу, бо більшість звуків ішла з вулиць.

Як би там не скінчилася ніч, граф не досягне легкої перемоги.

* * *

Він наштовхнувся на них, перестрибуючи з даху на дах. На двох. Обидва з мечами в руках. Довгі клинки блищали, відбиваючи блиск полум’я. Той, що лежав найближче, приземлився на спину, перекотився й ледве загальмував на краю даху, де якраз не було ніякої балюстради, а до бруківки — добрих тридцять стоп. Обидва Праведних були мертвими.

Голова того, через якого він перечепився, виявилася відрубаною точним, ідеальним ударом, а потім покладена біля тіла обличчям до спини, наче задля якогось похмурого жарту. Другий мав паскудну широку рану, що тягнулася навскіс центром грудей від правої ключиці до лівого нижнього ребра. Чистий поріз, після якого грудна клітка трохи розхилилася, показуючи щілину, сповнену кров’ю. Кров була яскраво-червоною. Під щелепою чоловіка виднілася ще одна рана — вертикальний шрам, шириною не більше двох пальців. То був укол у мозок, він знав це точно: перший загинув від удару ззаду, а другий розвернувся, підводячи меча для удару, але був надто повільним. Надто. Праведний натрапив на когось, хто виявився швидшим за нього, не встиг