Читати книгу - "Фірма"

Як той відійшов, Мітч під столом поклав долоню Еббі на коліно й промовив:

— Ти прекрасна. Коли я тобі востаннє про це казав?

— Дві години тому.

— Аж дві години! Про що ж я думав!

— Щоб більше такого не було, гляди-но!

Він погладив її по коліні — вона не була проти. Всміхалася звабливо, на щічках — ямочки. У тьмяному освітленні біліли зуби й зблискували, як у кішки, пряме чорне волосся гарно спадало на плечі.

Офіціант приніс пиво й мовчки наповнив два кухлі. Еббі відпила трохи й запитала вже серйозно.

— Як гадаєш, з Ламаром усе буде гаразд?

— Не знаю. Я подумав було, що Ламар п’яний, сів поруч, як останній дурень і спостерігав, як він мокнув.

— Бідолаха. Кей казала про поховання — якщо вчасно переправлять тіла, то це буде в понеділок.

— Пропоную змінити тему. Я не люблю похорон — взагалі не люблю, навіть якщо нікого з них не знав і доведеться просто з поваги сходити туди. Я вже маю сумний досвід.

Принесли реберця. Подали їх у фользі і на паперових тарілках. На столі з’явилася й миска з салатиком «Слоу коул», ще одна з запеченими бобами, та головними на столі були реберця в центрі — завдовжки з фут. Припечені, политі підливкою та секретним фірмовим соусом. Вони запустили в них пальці.

— А про що ти хотів би поговорити? — запитала Еббі.

— Про вагітність.

— Здається, ми хотіли кілька років із цим зачекати.

— Зачекаємо. А перед тим ще добре потренуємося.

— Ми вже тренувалися всю дорогу від Бостона до Мемфіса в мотелях.

— Та в нашому новому домі — ще ні.

Мітч розділяв два ребра так, що соус бризнув в обличчя.

— Та ми ж тільки вранці переїхали.

— Знаю. То чого ж ми чекаємо?

— Мітчу, ти так поводишся, ніби я тебе ігнорую.

— Так, та ще ж із самого ранку! От пропоную цим зайнятися, щойно доберемося додому, буде ніби обряд освячення нового житла.

— Побачимо.

— Ми домовилися? Ой поглянь, отой хлопчина зараз шию зверне, так на чиїсь ноги заглядається! Мені варто піти і всипати йому ременем.

— Домовилися. Та ти на тих хлопців не зважай, вони ж на тебе заглядаються, який бо ти красунчик.

— Ага, дуже смішно.

Мітч вже об’їв свої реберця й взявся допомагати Еббі з її порцією. Випивши пива, він сплатив рахунок, і вони нарешті вибралися на алею. Він поволі вів авто містом, приглядаючись до нічних вулиць і вгадуючи назви тих, де вони побували за дня. Двічі неправильно звернувши, нарешті побачили поворот на Медоубрук, а тоді й новий будинок містера та місіс Мак-Дір.

Матраци від ліжка лежали ще на підлозі головної спальні, навколо громадилися коробки. Херсі сховався під торшером і звідти спостерігав, як вони тренувалися.

Чотири дні потому, у перший день на новій роботі, Мітч і його вродлива дружина разом з його вже тридцятьма дев’ятьма колегами та їхніми дружинами прийшли віддати останню шану Мартіну С. Козінскі. Собор заполонив люд. Олівер Ламберт виступив з прощальним словом, та ще й таким проникливим і зворушливим, що навіть Мітча, який вже хоронив батька й брата, пробирала дрож. Дивлячись на вдову з дітьми, Еббі не змогла стримати сліз.

Під вечір усі зібралися в пресвітеріанській церкві для прощання з Джозефом М. Ходжем.

5

Коли о восьмій тридцять — як і було обумовлено — Мітч увійшов у невеличку приймальню перед кабінетом Ройса Мак-Найта, там нікого не було. Він присвиснув, кашлянув, сів і терпляче чекав. Звідкись з-поза стелажів із документами вигулькнула древня сивокоса секретарка і, завбачивши його, підібгала вуста. Не дочекавшись від неї доброго слова, він сам відрекомендувався і сказав, що мав тут зустрітися у точно призначений час із паном Мак-Найтом. Та всміхнулася, сказала, що її звати Луїза, що вона особистий секретар містера Мак-Найта, працює на цій посаді ось уже тридцять років поспіль. Може, він хоче кави? Так, сказав він, чорної. Вона зникла й повернулася із чашкою з блюдцем. Луїза уже переговорила зі своїм босом через інтерком, тепер запропонувала сісти й почекати. Вона нарешті його впізнала, вчора на похороні якась інша секретарка про нього їй говорила.

Тоді перепросила за тутешню важку атмосферу. Зараз у людей немає настрою працювати, і так буде ще кілька днів, поки налагодиться нормальний ритм роботи фірми. Такі були хороші молодики! Задзеленчав телефон на її столі. Вона взяла слухавку і сказала, що в пана Мак-Найта важлива нарада, тож вона його не турбуватиме. Ще один дзвінок — і Луїза провела Мітча до кабінету шефа.

Всередині його привітали Олівер Ламберт та сам Мак-Найт і одразу відрекомендували двом присутнім: Віктору Міллігану й Ейвері Толларові. Усі повсідалися навколо невеликого столу для засідань. Луїзу відправили по каву. Мілліган був начальником відділу оподаткування, а Толлар, якому виповнився всього лише сорок один рік, уже був партнером.

— Мітчу, перепрошуємо за невеселий початок, — сказав Мак-Найт. Вдячні за те, що ти був учора присутній на похороні. Ще раз прошу вибачити, що перший день роботи у нашій фірмі видався доволі сумним.

— Я просто не міг не піти на похорон, — відповів Мітч.

— Ми пишаємося, що ти з нами, у нас на тебе покладаються великі сподівання. Щойно втратили двох цінних юристів, обоє вони займалися тільки податками, то ж тепер від тебе вимагатимемо напруженої праці.

З’явилася Луїза, принесла тацю зі срібним кавником і порцеляновими чашечками.

— Сумна година, Мітчу. Тож розділи її разом з нами, — мовив Олівер Ламберт.

Вони схилили голови, помовчали. Ройс Мак-Найт кинув погляд на робочий блокнот.

— Мітчу, ми з тобою, здається, вже балакали на цю тему. Кожен новий співробітник фірми закріплений за партнером, який скеровуватиме його, як супервайзер і наставник. І дуже важливо зберігати такі відносини між ними. Ми завжди стараємося підібрати такого партнера, з яким тобі вдасться спрацюватися і порозумітися. Зазвичай ми не помиляємося. Знаю, все може бути, і коли так станеться, то просто призначаємо іншого. Твій партнер — Ейвері Толлар.

Мітч зніяковіло усміхнувся до Толлара.

— Ти перебуватимеш під його безпосереднім керівництвом, і всі справи, над якими ти працюватимеш, будуть і його справами. Займатимешся податками.

— Дуже добре.

— Поки я не забув, Мітчу. Пообідаймо сьогодні разом? — запропонував Толлар.

— Звичайно. Згоден.

— Можете поїхати на лімузині, —