Читати книгу - "Дівчина друга. Притворись моєю, Єва Скайлер"

Яна                                                                                               

 Заходжу в квартиру. Денис варить макарони і нарізає овочі до салату. Він рідко готує, тому я трохи здивована.                                                                               

 — Привіт, — зайшла на кухню.                                               

 Хлопець обернувся і поцілував мене в ніс.                       

 — Я майже закінчив, — повідомив, вимикаючи конфорку під каструлею з макаронами. — Натреш сир?

 — Ага, тільки переодягнуся й руки помию, — розвернулась і пішла до кімнати. Як йому сказати, що я вже поїла? Якщо чесно, я об'їлася і не думаю, що до завтрашнього дня зголоднію. Не варто було наїдатися, але рис був такий смачний і порція пристойна. Шведа, гад такий, ще вмовив мене на десерт.                              

 Повернулась на кухню, взяла тарілку, тертку, сир із холодильника і сіла за стіл.                                                  

 — Як з'їздив до торгового центру?                                    

 — Вдало, — через плече посміхнувся Денис. — Вибрав тобі подарунок. Завтра замовимо суші та влаштуємо вечерю при свічках.                                                              

 — Може погуляємо? — Запропонувала, натираючи сир.

 Денис відклав ніж, яким нарізав помідори і обернувся.

 — Ти не хочеш романтично провести вечір удома? Я вино вже купив.                                                                    

 — Можна й удома, — погодилася, посміхнувшись. — Я теж купила тобі подарунок, — додала і струсила з терки залишки сиру.                                                                         

 — Як пройшла вечеря? — Запитав Денис, продовживши нарізати салат.                                             

 Я завмерла і шумно видихнула.                                        

 — Гм… тут така справа… загалом, батько твого друга нам не повірив, здається, і хоче, щоб ми сходили на наступних вихідних у похід... з ночівлею, — закінчила я дерев'яним голосом, відчуваючи себе страшенно ніяково. Ну і ситуація, звісно.                                          

 — З ночівлею? — Здивовано перепитав Денис, ледь не випустивши ложку з руки. — Ви й спатимете разом? В одному наметі?                                                                     

 — У різних спальниках, — пояснила я і, сумніваючись, додала: — Мабуть…                                                                  

 — Мабуть? — хмикнув він. — Відмовся.                         

 — Не можу, — почала дратуватися. — Це була не моя ідея брати в цьому участь. А тепер відступати на півдорозі? Тобі не здається, що це нечесно?                 

 — А ночувати з іншим хлопцем, чесно?                         

 Стиснула щелепи, щоб не вилаятися і піднялася.      

 — Я в душ, їсти не хочу, — але зупинилась у проході і повернула голову, щоб подивитися на Дениса. — Ти мене втягнув у це, значить сам і розбирайся зі своїм другом. Як вирішите це питання, повідом мені. Я в душ, — і пішла в кімнату за чистою білизною та рушником.  

 Вечір провели окремо, не розмовляючи. І заснули напруженими, якщо можна так сказати. Вранці Денис був спокійнішим, але я, пам'ятаючи, слова Шведи, до університету поїхала одна.                                                  

 Бісить моя відповідальність. Бісить те, що, якщо взялася за щось, звикла доводити це до кінця і робити якісно. І доки ситуація з батьком мажора не вирішиться, буду обережна. Не хочу потрапити йому на очі у компанії іншого хлопця. Самій соромно буде... за обман…                                                                                    

 На другій парі від Дениса прийшло повідомлення на телефон, хоча ми сиділи поряд.                                       

 Денис: "Добре. Я не проти. Можете йти в похід, я довіряю тобі, та й у своєму другові не сумніваюсь…"  

 Зітхнула... Я сподівалась, що він відмовить цьому мажору, давши йому можливість самому розібратися. Йти кудись із його батьком зовсім не було бажання. Навіть найменшого. Я б краще тренувалася усі вихідні. Провела б їх у студії. Тільки я і нікого більше.                 

 На перерві ми всі зустрілися у студентській кафешці. Шведа розмовляв із Тарасом Марчуком — ще одним мажором і двома хлопцями з його факультету. Усі знайомі особи. Але варто було йому помітити нас, як відразу повернувся, самовдоволено посміхнувся і махнув рукою.                                                                      

 — Скучала за мною? — прошептав ледве чутно, коли я протискалася, щоб зайняти вільний за двома зсунутими столами стілець. А Денис пішов за їжею.   

 — Не мрій, — процідила у відповідь і мстиво наступила мажору на ногу під столом. — Що ти пообіцяв моєму хлопцю, що він погодився відпустити мене в похід, а? 

 В очах Шведи танцювали веселі іскорки.                         

 — Це секрет, золотко. Тільки мій та твого хлопця.    

 — Гад, — чарівно посміхнулася і ще раз наступила йому на ногу.                                                                                     

 — Ви так мило воркуєте, — усміхнувся Марчук, потягуючи сік через трубочку. — Коли весілля?             

 — Те саме хотіла запитати тебе, — озвалась хитромудро. — Не збираєшся робити Діані пропозицію?

 Марчук примирливо підняв руки.                                   

 — Помилку зрозумів, усвідомив, більше не буду, — і провів пальцями по роті, мовляв, мовчить.                    

 Похитала головою та привіталася з іншими хлопцями. 

 Денис повернувся з тацею і поставив переді мною тарілку з супом, чашку кави та круасан на блюдечку. 

 Шведа недовірливо подивився на мою тарілку і присунув свою з недоторканим грецьким салатом, який виглядав дуже апетитно.