Читати книгу - "Лисичка, Тіна Вітовт"

Наступні дні також минули спокійно, у підготовці до навчання. Віка їхала в академію, а хлопці на роботу в офіс. Відпустку Дану терміново перервали, стався якийсь форс-мажор, і вони мусили вирішувати важливі питання до пізнього вечора, тому ми майже не перетиналися.

Це все дало мені змогу звикнути з новими реаліями. Питань, що стосуються амурних справ, ми з Вікою більше не підіймали, чи то настрою, який би підійшов для таких обговорень не було, чи вірніше, нам було не до того, аби ще з навчанням розібратися, як виявилося я не трішки відставала, а добряче. Якщо я хотіла добре здати сесію мені потрібно було добре постаратися. Чим ми і зайнялися.

На вихідних вирішили зробити дружні посиденьки, таку собі розрядку після напружених буднів. До нас приєдналися друзі хлопців.

Приїхали Марк, якому Віка бажала блох на хвіст, разом із сестрою Лікою, вона доречі з нами в одній групі навчається і є подругою Віки, та ще чотири хлопці зі своїми дівчатами які особливо не привернули моєї уваги так як без перестану обговорювали вечірку яка пройшла минулими вихідними, зрозуміло що я нічого та нікого з обговорюваного не знаю. Та й вони дещо зверхньо себе вели, так як старші нас і вирішили що їхня дорогоцінна увага нас не варта. А доки хлопці були зайняті біля мангала, я мала час з дівчатами спокійно поспілкуватися, та розвідати обстановку навколо.

- От курки общипані, знову розкудахтались, - буркала Віка, дивлячись на манірних дівок, - скільки можна перемивати кістки та брудне спіднє, і не набридло?

- Ставлю тістечко, що поза спиною одна одну брудом поливають, - обурилася Ліка.

Як добре що дівчата були зі мною інакше я б з глузду з'їхала дивлячись на весь цей цирк.

- Не маю сумнів, що саме так і є, - констатувала я очевидний факт, - а чому вони так демонстративно вас уникають?

- Пф...- фиркнула Віка, - хто ще кого уникає?

- Не зрозуміла? Поясни, я ж тут зовсім недавно, якщо ти не забула.

- Вибач, я тебе вже сприймаю як частину сім'ї, та інколи забуваю що ти тут майже нікого не знаєш.

- Нічого, я тобі нагадаю, якщо що, - ну справді чому я обурююсь?

- Та гаразд вам, - вирішила розпочати Ліка, - розповімо про всіх по порядку. Ми з Вікою подруги і разом навчаємося, Марк викладач у нас, так що не дивуйся коли зустрінеш в академії, і бажано не розповсюджуватися, що ми разом відпочиваємо.

- А що це секрет, що ви брат з сестрою? - щось я заплуталась.

- Ні, але краще лишній раз на цьому не наголошувати, так би мовити зберігаємо субординацію, він викладач молодий симпатичний, привертає увагу дівчат, деякі навмисне до нас у подруги набивались, щоб до нього підібратись ближче, - почала просто таки скаржитися на брата Ліка, - а тебе ще де за конкурентку почнуть сприймати...

- Зрозуміла, краще промовчати, ціліша буду, - на сказану репліку дівчата засміялися. - Ну а з цими що? - кивнула головою на кубло неподалік нас.

- А ці, - скривила куточок рота Віка, - просто заздрять нам. Розумієш, не всі сім'ї магічно обдаровані, а ці дівчата якраз із таких слабких сімей, та ще бісяться, через своїх хлопців.

- А ми тут до чого? - щось я зовсім заплуталась.

- А при тому, що ми магічно сильніше, а ти не встигла з'явитися, а вже можлива наречена одного завидного холостяка, так точно.

- Я ж їхніх хлопців не чіпаю, - Ліка геть збила мене з пантелику, - мені аби з цими двома братами розібратися.

- Воно то так, але їх ніхто заміж не кличе, хоча вони вже досить давно романи крутять, і магія мовчить, не визнає за пару. От вони й бояться, що з ними буде теж саме що і з Кірою.

- У неї і так шансів вийти заміж за Дана не було, - обурилася Віка, - Лік, досить ту видру згадували.

- Добре не буду, сама рада, що її не бачу, - явно видра у дівчат не викликала симпатії, - та й ці не маленькі, мали б здогадатися що вони тимчасові.

- Це тому що хлопці лиси, а вони ні? - дівчата якось дивно глянули на мене, - я щось не те сказала?

- Ти бачиш їх другі іпостасі? - в один голос спитали.

- Так, а хіба ви не бачите, - вони похитали головами заперечно, а це вже цікаво, - тобто не всі можуть бачити?

- Тільки дуже сильні маги бачать на відстані, - оце так справи.

- Віка, а як ви тоді взнаєте хто є хто?

- Через дотик, по запаху або по розпізнавальних знаках, які видно зблизька - ошелешила мене Ліка, вони що...нюхають ходять навмисне, чи що? У мене щоки почервоніли, від картини яку я представила собі, - не дивись так на мене, ти про що подумала?

І що я маю відповісти? Не розповідати ж цю дикість, що прийшла мені в голову, та ні це вже моя уява зі мною зіграла злий жарт, і я нічого подібного не помітила ні за ким. Напевно щось не правильно зрозуміла, от і полізла різна дурня у голову. Впевнена що розпізнання проходить доволі просто, тільки мені це все ще являється дивним та незвичним.

- Дівчата, досить тут стояти, йдемо за стіл, м'ясо вже майже готове, - Алекс мене просто таки врятував, позбавивши необхідності пояснювати що за дикість коїться в мене у голові.

За столом я чітко побачила підтвердження слів дівчат, так як пліткарки кидали на нас заздрісні та далеко недоброзичливці погляди, особливо коли Алекс з Даном намагалися у всьому мені догодити. Що ж зробиш... Стараються хлопці налагодити стосунки зі мною, тільки чому іншим звертати на нас увагу, займайтеся своїми справами та не помічайте нас, як робили до цього часу, так ні потрібно ледь не до рота мені заглядати, бісять такі люди. Благо з кожним випитим бокалом увага до нас зменшувалася, так як деякі парочки пішли танцювати.

- Лисику, милий, - почала канючити одна з пліткарок свого хлопця, - нам з дівчатами тут нудно, поїхали в клуб... - її подруги вирішили підтримати, і напосіли на своїх супутників, згадували ще якихось друзів чи знайомих які вже їх чекають недочекаються.

- Добре-добре, здаємося, їдемо, - не витримали скиглення хлопці, а дівки на радощах запищали і розпочали збиратися зі швидкістю світла, мабуть боялися що хтось передумає, - народ ви з нами?