Читати книгу - "Майстер реліквій"

Розмірковуючи над цим, Дісмас відчував тягар великої втоми. Він почувався старим.

Нарешті його подорож скінчилася. Рано-вранці він побачив крізь туман, як поволі наближаються стіни вільного імперського міста. Нюрнберг мав розкішний вигляд, з усіма своїми стінами, бійницями і вежами. І тут Дісмас зрозумів, що волів би побачити зараз зовсім інший пейзаж.

Настав час повертатися додому, як це вже зробив Маркус. У гори. Туди, де на висоті цілої милі над рівниною у сільці Мюррен[10] стоїть його рідний дім. Усвідомлення цього вразило його майже фізично, він гостро відчув щастя. Аж посміхатися почав. Так, час настав. Він підострожив коня і пустив його ристю.

Зараз він побачить свого друга Дюрера. Ні, спочатку піде у лазню, відмокне у гарячій воді. Потім вбереться у чистий одяг. Тоді Дюрер. Вони добре пообідають, трохи захмеліють, але цього разу не до такої міри, щоб Дюрер виліз на стіл і почав лаяти Папу. Потім він виспиться на чистій білизні. А вранці піде до майстра Бернарда і забере свої заощадження.

Він підрахував, скільки це буде. За останнім звітом майстра Бернарда — більше двох тисяч золотих флоринів. Чимала сума. Більш ніж достатньо, щоб вистачило йому на залишок життя. Йому знадобиться візок, щоб забрати це золото. Йому захотілось сміятися. Так: він повернеться додому, знайде милу гарненьку дівчину і заповнить її животик діточками. Він збудує свій дім над селом, і щоранку буде дивитися на піки Ейгер і Юнгфрау. Краєвид такий, що аж дух захоплює, незалежно від того, скільки разів ти його бачиш. Більше ніяких полювань на кістки і плазування перед продажними архієпископами. Він не міг пригадати, коли востаннє відчував такий душевний спокій. Здається, лише тоді, як Гільдеґарда і діти були ще живі…

Дюрер мав добрий вигляд. Він провів зиму у Венеції. Він захоплено розповідав про нову техніку chiaroscuro[11], що її Дісмас не дуже виразно уявляв. Йшлося про контрасти світла й тіні. Він з гордістю продемонстрував Дісмасові декілька нових гравюр, що були дійсно взірцевими. І додав, що пише книгу з математики. Він на ній добре розумівся.

Італія завжди йшла Дюреру на користь, хоча він засуджував італійські звичаї. Він привіз багато чуток, переважно про марнотратство та дивні нахили Папи Лева. Ці огидні подробиці посилили його повагу до Лютера. Він розповів Дісмасу, що Лев нещодавно профінансував війну: астрономічна сума у вісімсот тисяч золотих дукатів тільки для того, щоб здобути його племінникові герцогство Урбіно. Через це деякі кардинали намагалися отруїти Лева.

— Шкода, що в них не вийшло, — зауважив Дюрер.

Кардинали були жорстоко покарані.

Розмови про Лева нагадали обом останню вихватку Лютера проти Рима. Він заявив, що Папа — Антихрист. А також, що він, прости Господи, «велика біснувата вавилонська блудниця». З огляду на це Дісмас змусив Дюрера пообіцяти, що цього разу у «Товстому Герцогу» не буде ніякого п'яного дебошу.

Дюрер скривився, згадавши епічне похмілля наступного дня і Агнес — сущу Медею у гніві. Потім погодився.

Сьогодні буде весело. Але це буде ніч сократівського терпіння. 1

За вечерею Дісмас розповів Дюрерові про Альбрехта і фальшивий човен святого Петра. Також він повідав про своє прозріння дорогою до Нюрнберга — кинути до біса реліквії і повернутися додому. Ще він сказав, що ця перспектива робить його щасливим, але водночас засмучує, бо тоді вони будуть бачитися дуже рідко. Але він побудує новий дім, а в ньому буде кімната з великими вікнами, щоб, приїжджаючи, Дюрер міг малювати.

Дюрер на це відрубав, що у кантонах йому взагалі нічого робити.

— Що я там буду малювати? Корів?

Дісмас сказав, що в такому разі він придбає величезне дзеркало, щоб Дюрер міг працювати над своєю улюбленою моделлю.

Дюрер розсміявся — його самолюбство було потішене.

Потім він сказав:

— Слава Богу, Агнес не дослухалася до твоєї поради і не віддала наші гроші цьому пройдисвіту майстру Бернарду. Я розумію, що ти встиг забрати свої гроші ще до катастрофи?

— Що ти маєш на увазі? — спитав Дісмас.

— Дісмасе, ти забрав свої гроші?

— Вони все ще у нього.

Дісмас побачив тінь жаху на обличчі Дюрера.

— Я просто подумав, що ти такий щасливий тому, що… що ти забрав таки гроші.

— Мене тут не було, Нарсе. Я повернувся лише сьогодні вранці.

Дюрер сторопів.

— Нарсе, що сталося? — спитав Дісмас.

— Ісусе на небесах!

— Кажи. Що сталося?

Дюрер махнув шинкареві.

— Горілки. Два великі кухлі!

Магнус почав цідити.

Дюрер сказав Дсмасові:

— Бернард у в'язниці.

— У в'язниці? Чому?

— Ну, за крадіжку.

— Крадіжку? Кого це він обікрав?

Дюрер знизав плечима.

— Усіх. Усіх, хто давав йому свої гроші на зберігання. Цілий список. Принаймні, ти у досить пристойній компанії. Ернест, герцог Брауншвейзький, Герлахт Ізенбург-Ноймагенський, Бруно Ізенбург-Бюдінгенський. Ще ціла купа Ізенбурзьких, Шварценберзьких. Потім Георг, герцог Гогенфельзький, дехто з Гогенцоллернів — Фрайнар, Генріх, Франц…

Дюрер побачив вираз обличчя Дісмаса і, щоб підбадьорити друга, сказав:

— Можливо, Альбрехт Майнцький також тримав у нього свої статки. Підлість не в тому, що він обдурив вельмож. До біса їх. Вони просто вижмуть більше грошей зі своїх селян і надалі питимуть кращі вина і обвішуватись гобеленами. Але, схоже, деякі монастирі й громади теж віддавали йому гроші. Ти тільки послухай: громада, що фінансувала богадільню в Нойштадті. І у них він все забрав. Яка сволота, га? А ще благодійне товариство сліпих з Фюрту. Одне діло грабувати багатих мерзотників, але красти у сліпих? Ким же треба бути для цього. Гадаю, у пеклі йому вже приготували місце погарячіше…

Дюрер раптом замовк і поклав руки Дісмасові на плечі. А потому спитав:

— Що, у нього були всі твої гроші?

За два тижні слухання справи майстра Бернарда зібрало купу глядачів. Усі сходилися на тому, що присуд до відтинання голови мечем буде занадто милосердним покаранням для мерзотного ошуканця, прибічника Сатани. Лунали заклики до більш повільної смерті. Для виконання вироку пропонували запросити до Нюрнберга ката з Майнца. Майнц був відомий своїми винаходами у цій галузі. Тамтешній кат нещодавно запровадив новий вид страти — «Велика маріонетка». Вуха, руки та ступні засудженого проштрикували здоровенними рибальськими гачками, прив'язаними до мотузок, і змушували його протанцювати весь свій шлях до смерті. При цьому його ступні не торкались землі.