Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

Немає нічого, що можна було б порівняти з піднесенням, яке відчуваєш, їдучи на велосипеді, коли нахилився над кермом і мчиш, долаючи повороти. На своєму «Smiths» він щоранку їде до школи, півмилі від Реюньйон-парку до залізничного переїзду, потім милю по тихій дорозі вздовж залізниці. Літні ранки найкращі. У кюветах дзюрчить вода, вряди-годи дмухне тепле повітря, попереджаючи про вітер, що дутиме вдень, женучи перед собою клуби тоненького червоного глиняного пилу.

Узимку до школи доводиться вирушати ще в пітьмі. З ліхтарем, що відкидає попереду освітлене коло, він їде крізь туман, розбиває грудьми його оксамитову м’якість, удихає її та видихає, не чує нічого, крім тихенького шурхоту шин. Іноді вранці металеве кермо таке холодне, що голі руки аж прилипають до нього.

Хлопчик намагається приїхати до школи рано. Він любить, щоб клас належав йому, блукає навколо пустих місць, піднімається потай на вчительську кафедру. Але він ніколи не приходить першим до школи: є двоє братів із Де-Дорнса, чий батько працює на залізниці, вони приїздять потягом о шостій годині ранку. Вони бідні, такі бідні, що ніколи не мали ані светрів, ані курточок, ані взуття. Є й інші не менш бідні хлопці, надто у класах, де викладають мовою африкаанс. Навіть у холодні зимові ранки вони приходять до школи в бавовняних сорочках і саржевих шортах, з яких так виросли, що насилу ворушать тонкими стегнами. На їхніх засмаглих ногах проступають білі, мов крейда, обморожені плями, вони хухають на руки й тупають ногами, з носів у них завжди течуть шмарклі.

Одного разу трапився спалах лишаю, і братам із Де-Дорнса поголили голови, на їхніх голомозих черепах він виразно бачив лишайні плями, і мати застерегла, щоб він не спілкувався з ними.

Хлопчик віддає перевагу тісним шортам, а не бахматим. Одяг, який купує йому мати, завжди бахматий. Він полюбляє милуватися стрункими, гладенькими смаглявими ногами, що їх обтягують шорти. Найбільше йому подобаються медово-брунатні ноги хлопців із білявим волоссям. На свій подив, найгарніших хлопців він бачить у класах африканерів, а водночас і найбридкіших: із волохатими ногами і борлаками на шиї, з прищавим обличчям. Діти-африканери, вважає він, майже такі самі, як і кольорові діти, незіпсуті й бездумні, неосвічені, а потім раптом, у певному віці, стають лихими, і їхня краса вмирає.

Краса і бажання: він стривожений почуттями, які породжують у ньому ноги тих хлопців, білі, бездоганні й невиразні. Що іншого можна робити з ногами, крім просто пожирати їх очима? Чого він бажає?

Голі скульптури в «Дитячій енциклопедії» справляють на нього той самий вплив: Дафна, за якою женеться Аполлон; Персефона, яку викрадає Аїд. Тут ідеться про форму, про досконалість форми. Коли він бачить, як та досконалість виявляється в білому мармурі, щось збуджується в ньому, розкривається прірва, він на грані падіння.

З усіх таємниць, які вирізняють його, ця, зрештою, може бути найтяжчою. Серед усіх хлопців він єдиний, у кому нуртує темний еротичний потік; серед усієї тієї невинності та нормальності він єдиний, кого опановує бажання.

Проте мова хлопців-африканерів неймовірно брудна, їхня сфера безсоромності набагато перевершує його, вона пов’язана з fok, piel і poes[7] — словами, перед односкладовою важкістю яких він нажахано відступає. Як їх пишуть? Якщо він не вміє написати їх, він не зможе приборкати їх у своїй душі. Слово fok пишуть через літеру v, яка надала б йому більшої пристойності, чи через f, яка зробить його справді диким, первісним словом, що не має предків? Словник не каже нічого, тих слів там немає, жодного.

Потім є слова gat, poep-hol[8] та подібні до них, їх вигукують під час взаємних образ, але він не розуміє їхньої сили. Навіщо поєднувати задню частину тіла з передньою? Що слова з gat, такі важкі, гортанні й чорні, мають спільного зі словом sex, його м’яким s, що немов запрошує, і загадковим кінцевим х? Він з огидою відвертає душу від слів, пов’язаних із задом, але й далі намагається розгадати значення effies[9] і FLs, речей, ніколи не бачених, але якось пов’язаних зі стосунками хлопців і дівчат у середній школі.

Але хлопчик не невіглас. Він знає, як народжуються діти. Вони виходять із материного заду, охайного, чистого і білого. Мати сказала йому про це кілька років тому, коли він був маленьким. Він вірить їй беззастережно, пишається, що вона розповіла йому правду про дітей так рано, коли від решти однолітків і далі відмахувалися брехнею. Це ознака її освіченості, освіченості їхньої родини. Його двоюрідний брат Джуан, що на рік молодший від нього, теж знає правду. Натомість батько бентежиться й бурчить, коли починається розмова про дітей і звідки вони з’являються, але це знову-таки лише доводить невігластво батькової родини.

Його друзі дотримуються свого варіанта: діти виходять з іншого отвору.

Абстрактно він знає про інший отвір, куди входить пеніс і звідки виходить сеча. Але ж у такому разі немає ніякого сенсу говорити, ніби діти виходять із цього отвору. Адже дитина, зрештою, формується в шлунку. Тож є цілковитий сенс у тому, щоб дитина виходила із заду.

Отже, хлопчик наполягає на заду, натомість його друзі доводять, що йдеться про інший отвір — poes. Він спокійно переконаний, що має слушність. Адже це елемент довіри між матір’ю і ним.

8

Він і мати перетнули смужку громадської території поблизу залізничної станції. Він із матір’ю, але окремо від неї, не тримає її за руку. Хлопчик, як і завжди, вбраний у сіре: сірий светр, сірі шорти, сірі шкарпетки. На його голові — темно-синя шапочка з емблемою Вустерської початкової хлопчачої школи: гірський пік серед зірок і девіз: «Per aspera ad astra»[10].

Він — просто хлопчик, що йде поряд із матір’ю, зовні він, напевне, видається цілком нормальним. Але йому здається, ніби він увивається навколо неї, наче жук, метушливо кружляє, опустивши носа в землю й махаючи руками і ногами. Насправді він не бачить у собі нічого, що було б спокійним. Надто його розум усякчас метушиться то туди, то сюди, нетерпляче утверджуючи свою волю.

Це місце, де раз на рік цирк розташовує своє шапіто і ставить клітки, де дрімають леви на соломі, просякнутій гострим запахом.