Читати книгу - "Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності"

міг заявити, що не знайшов «ніяких ознак того, що вона була незайманою», коли він з нею побрався. Тоді її батьки мусили навести «докази того, що вона була незайманою та представити їх старшим у місті». Дівчина опиниться в достатньо складному становищі, якщо вони не будуть у змозі надати такі докази: «Якщо звинувачення справедливе і якщо немає ніяких доказів того, що жінка була незайманою, її відведуть під двері батьківського дому і містяни поб’ють її камінням до смерті. В Ізраїлі ганебно вчинити перелюб у стінах будинку свого батька. Таким чином ви позбавитеся від зла»11. На практиці це означало, що жінки, які були сексуально активними до вступу в шлюб, не могли одружуватись, якщо не знаходили чоловіка, який уважав за краще мати живу, але позбавлену невинності наречену, ніж цнотливу, але мертву. Такого роду суворість не стосувалася повій і незаміжніх жінок, які вже втратили свою невинність і не планували брати шлюб. Такі жінки мали повну сексуальну свободу.

Іудейські правила, що стосуються сексу до шлюбу, від часів Старого Завіту, звісна річ, змінилися. Посилаючись на Єврейську Біблію, яка дозволяла мати наложниць, рабини у Середні віки вірили, що «стабільні та вірні сексуальні стосунки з жінкою поза шлюбом» не суперечили іудейським законам; найважливіше було уникнути розбещеності. Головною умовою таких зносин є те, що жінка мала бути неодруженою. Що ж до чоловіка, його сімейний статус, як і раніше, не мав значення. Такий позашлюбний зв’язок, однак, не дістав загального визнання середньовічного єврейства12. Проте заборона на дошлюбний секс для жінок зберігалася. Крім того, у християнстві існувала зростаюча тенденція розглядати чоловічий дошлюбний секс як щось вороже іудейському законові13.

Існують величезні відмінності між сучасними єврейськими громадами залежно від того, де вони мешкають: в ультраортодоксальних районах Єрусалима чи в передмісті Копенгагена або Чикаго. Американські дослідження показують, що 60 відсотків євреїв уважають дошлюбний гетеросексуальний акт нормальним, якщо «вони дійсно люб­лять одне одного»14. Навіть серед ортодоксальних євреїв ставлення до дошлюбних зв’язків стало набагато ліберальнішим за останні десятиліття. Ультраортодоксальні євреї, однак, значно наполегливіше підтримують традиційні обмеження. В Єрусалимі молоді незаміжні жінки ризикують зазнати нападу з боку ультраортодоксальних чоловіків тільки тому, що вони йдуть вулицею разом з іншими чоловіками.

Християнське ставлення до дошлюбних гетеросексуальних зв’язків також варіювалося. Тоді як церковна влада була непохитною в принципах, рівень покірності, утім, не був різним. І тут знову ж таки важливу роль зіграла стать. У більшості християнських країн було за мовчазної згоди прийнято, що неодружені чоловіки спочатку пізнавали секс із повіями, а відтак уже у шлюбі. Проституція відкрито регулювалася й оподатковувалася навіть у Папській державі15. За часів Реформації повії були змушені тікати з протестантських і католицьких міст Центральної Європи16. Звичайно, це не стало остаточною поразкою проституції, вона продовжила існувати, постійно лавіруючи між мовчазною згодою та прямим переслідуванням. У зв’язку з тим що жіноча гетеросексуальність визнавалася більш проблематичною, ніж чоловіча, повії зазнавали переслідувань і дискримінації. Були часи, коли їх ув’язнювали, фізично карали, депортували, а іноді після повторних арештів навіть страчували17. Їхні клієнти-чоловіки рідко зазнавали будь-яких серйозних санкцій. Протягом ХІХ та ХХ століть християнські активісти проводили великі кампанії боротьби з проституцією, яку вони визначали легалізованим гріхом. Але, незалежно від ступеня переслідування, повіям рідко бракувало клієнтів-християн18. Інститут рабства в Північній і Південній Америці породив достатньо специфічне християнське ставлення до дошлюбного сексу. У багатьох державах раби не мали законного права брати шлюб. Будь-які церемонії одруження, які раби самі проводили, не мали жодного правового статусу. Рабовласники часто розділяли гетеросексуальні пари, продаючи їх окремо. Визнання владою шлюбу тільки між вільними людьми унеможливило практику гетеросексуального акту в рамках сімейних стосунків для значної частини населення. Раби, які були головно християнами, не мали іншого вибору, крім позашлюбного сексу. Логічним наслідком цього стало те, що багато американських штатів законодавчо постановили, що раби не можуть бути покарані за блуд і перелюб. Церкви південних штатів теж майже нічого не зробили, щоб надати рабам право на шлюб19.

У періоди, коли санкції були м’якіші, зростала тенденція більш вільного ставлення людей до релігійно-сексуальної моралі без відмовляння від християнської віри. Гарним прикладом є Західна Європа за часів наполеонівських воєн. У цей період законодавство різних країн щодо сексуальності було менш суворим20. Закон про захист незаконнонароджених дітей та їхніх матерів позитивно сприяв підвищенню толерантності до дошлюбного сексу21. Скасування строгих законів, які регулювали сексуальну поведінку й утілювали християнську сексуальну мораль, привело до змін сексуальних звичок, особливо з-поміж представників нижчих класів. Коли на початку 1800-х років у Баварії молоду католичку спитали, чому вона народжує дітей, будучи досі незаміжньою, вона відповіла: «Це нормально — народжувати незаконних дітей… Король схвалює це»22. Якщо Бог більше не вбачав, що позашлюбні статеві відносини караються владою, у чому проблема? Духовенство скаржилося, що майже не залишилося незайманих. В Ірландії кінця ХХ століття спостерігалися відповідні зміни: лібералізація законів привела до революції у відношеннях. Це стосується також великих відмінностей у відносинах залежно від ступеня релігійної активності. У 1974 році 71 відсоток ірландців уважали, що дошлюбний секс завжди був неправильним. Ця частка знизилася до 32 відсотків у 1994 році. Незважаючи на те що переважна більшість ірландців християни, існують чіткі відмінності у ставленні до цієї проблеми залежно від рівня релігійної активності. Серед тих, хто ходив до церкви щотижня, 43 відсотки засуджували дошлюбний секс. Серед тих, хто ходив до церкви рідше ніж один раз на місяць, дошлюбний секс засуджували 5 відсотків23.

Тільки після того, як віряни змінили свою думку щодо дошлюбного сексу, були скасовані відповідні закони в інших християнських країнах. Так званий параграф про конкубінат у норвезькому кримінальному кодексі зберігав свою чинність аж до 1972 року. Цей закон встановив, що «той, хто всупереч застереженню й заборони владних структур продовжує підтримувати стосунки в неподобний спосіб з особою іншою статі й викликає тим самим обурення суспільства, карається штрафом і ув’язненням терміном до трьох місяців»24. Гетеросексуальний конкубінат був усього-на-всього неприйнятним. Хоча не було ніякого християнського обґрунтування в цьому законодавчому тексті, зрозуміло, що в його основі лежали християнські моральні принципи. Параграф про конкубінат довго не діяв, але коли в 1954 році було запропоновано його скасувати, опитування виявило, що троє з чотирьох норвежців бажали зберегти заборону25. Значні зміни в ставленні до цього закону відбулися протягом подальших десятиліть. Але навіть тоді, коли він був остаточно скасований, у 1972 році, Християнсько-демократична партія, утім, наполягала на його збереженні.

Норвезька церква, яка ніколи не визнавала конкубінат, однак пом’якшила бачення та риторику. Проте в 1985 році на