Читати книгу - "Патерн, Володимир Львович Єшкілєв"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Про ваші... романтичні стосунки.
— А хіба це секрет?
— Не секрет?
— Усі знають.
— Ну так, усі, — погодилася ведуча. — Ти хоч переспала з нею?
— А тебе їбе?
— Що?
— Я питаю: тебе їбе?
— Навіть так... — Ведуча подивилася собі під ноги, наче за щось перечепилася; крильця її носа сіпнулися.
— Ага.
— Тобі не личить.
— Сама розберуся.
— Упевнена?
— Так.
— Я тебе розумію. — Ведуча впритул наблизилася до Христини. — У тебе травма, ти напружена...
— Не нависай.
— Це я нависаю? — Ведуча розсміялася. — Ти ж вища за мене на півголови. Ти така висока, така струнка...
Вона обійшла Христину, наче оглядаючи. Опинившись у неї за спиною вона раптом притиснулася до дівчини всім тілом, обхопила руками її стегна.
— Я знаю, у таких випадках без підтримки важко, дуже важко, — перейшла на шепіт ведуча. — Треба бути з кимось. Із кимось, хто тебе розуміє. Треба, щоби хтось зняв напругу...
— Таня, припини! — Христина спробувала вирватися з обіймів ведучої. — Будь ласка...
— Я з тобою, сонечко. — Губи ведучої мандрували спиною дівчини. — Твоя Таня з тобою.
— Я не хочу.
— Мала, ти така напружена... — Ведуча підхопила шовковисту тканину плаття, потягнула догори, майже до грудей, оголюючи стегна й талію дівчини; зашепотіла їй на вушко:
— Така напружена, така гаряча, ще й без білизни...
— Припини.
— А якою Міла була на смак? — Ведуча присіла, її язик побіг між сідницями Христини.
— Hi! — Дівчина вирвалася з рук ведучої, обсмикнула плаття. — У нас із тобою бобік здох.
— Хто здох?
— Усе здохло. — Христину пересмикнуло, тепер вона ще більше скидалася на розлючену, налаштовану кусати і дряпати кішку. — Все-все-все! Зрозуміла?
— Ти стала такою... — Ведуча випрямилася.
— Дорослою?
— Стервозною. Тобі не личить.
— Яка вже є. — Христина на мить заплющила очі, видихнула повітря; відтак підійшла до дзеркала, поправила одяг. — Усе змінюється. Швидко змінюється.
— Не на краще.
— Хто знає.
— Я знаю.
— То і знай собі. — Христина взяла з підвіконня балончик із лаком, поновила фіксацію чілки, оглянула зачіску з різних сторін і ще раз опрацювала її лаком.
Ведуча спостерігала за її діями. Коли балончик повернувся на підвіконня, сказала:
— Пуста розмова.
— І що?
— Із твоїми даними, сонечко, тобі на естраду пряма дорога. Можеш стати зіркою. Справжньою зіркою. І тоді вже бачити всіх у сраці. Усіх, включно зі мною. Але тепер ти ризикуєш, мала, ти так ризикуєш... — Ведуча повернула своєму голосу директивну інтонацію. — Між іншим, Христино, усе, про що ми з тобою говорили на кастингах і пізніше, залишається в силі. Чуєш? Гроші на твою розкрутку є. Я сама буду твоїм продюсером.
— Ага, я чую. Ти конкретна мамка.
— Нікому не шкодило.
— Що не шкодило?
— Робити кар’єру через ліжко. Особливо у шоу-бізнесі.
— Та невже?
— Повір мені.
— А кажуть, що шкодило. — Христина відійшла від дзеркала. — Особливо продюсерам. Про Вайнштейна чула?
— Ми не в Голлівуді.
— Оце ти мене просвітила, — розвеселилася дівчина. — А я ж думала, що в Голлівуді. Прикинь, яка я лошара!
— Мала, послухай... — Ведуча розщепнула ґудзик на блузці. — Я не хочу сьогодні спати у холодному ліжку.
— Замов собі проститутку.
— Серйозно?
— Ти почула.
— Сонечко...
— Щиро вам співчуваю, шановна Тетяно Олександрівно. — Христина рушила до виходу, — Але нічим не можу допомогти.
— Ти не розумієш, від чого відмовляєшся, — Ведуча схопила її за руку.
— Розумію, добре розумію. — Христина висмикнула руку. — Я відмовляюся від сексу з тобою. Від страпона, зв’язування та лавандової олії. Ненавиджу лавандову олію!
— Я куплю іншу. — Ведуча встала між Христиною і виходом. — Я зроблю все, чого ти забажаєш. Чуєш?
— A-а, забула! — Христина говорила все голосніше, майже кричала. — Ще я відмовляюся від шкіряної маски, що смердить спермою якогось козла, а також від великого щастя лежати під твоєю жопою з обісцяною мордою.
— Люди заради кар’єри...
— Ти знову про Голлівуд чи про себе?
— Про себе.
— І що ж ти такого робила заради кар’єри? Гівно жерла? Зі псами трахалася? — Христина розсміялася. — Я б на таке подивилася. Чесно.
— Тобі б не сподобалося.
— Ну так, звичайно. Ти мені теж не подобаєшся.
— Колись ти інше казала. — Щока ведучої зрадницьки смикнулася. — Уже забула?
— Ні, не забула.
— І на тому спасибі, — Вона приклала долоню до щоки.
— А тепер кажу: усе змінилося. Усе.
— Бачу, що тобі вже щось пообіцяли.
— Ага. Усі гроші.
— Пропозицію тобі через Мілу передали? — Ведуча спробувала впіймати погляд дівчини. — Через Мілу, так?
— Не твоє собаче діло.
— Значить, пообіцяли, — кивнула ведуча. — А ти їм повірила.
— Розмову закінчено. І не діставай мене більше своїми тупими повідомленнями. Бобік здох!
— Дарма ти їм повірила.
— Іди до дупи. — Христина спробувала відсунути ведучу. — Дай мені пройти.
— Ти не розумієш, — не відступала та, — Нічого не розумієш. Вони тебе просто використають. Потрахають і викинуть.
— Дай пройти, кажу!
— Лиши її, суко! — До скляного анклаву увірвалася Віра.
— Іди до свого боксу, — встигла наказати їй ведуча, перш ніж отримала ногою нижче спини.
Від несподіванки вона втратила рівновагу. І не втрималася на високих підборах. Падаючи, ведуча зачепила плечем рукомийник і зойкнула від болю.
— Отримала? — Віра зайняла позицію між нею і Христиною. — Зараз іще отримаєш, коблухо ботоксна.
— Вам пиздець, алюри драні, — простогнала з підлоги ведуча.
— Ти ще щось нявкаєш? — Віра поцілила п’яткою їй у коліно. — Це тобі за «алюру». На зоні такими марухами парашу миють. Тільки спробуй кіпішнути, я тебе на обтьорки порву!
Вона плюнула на ведучу й виштовхала з туалету перелякану Христину.
ЇО
10
Назар зателефонував о восьмій вечора. Цього разу він скористався WhatsApp. Запитав, чи Антон бачив надісланий файл. Отримав ствердну відповідь. Пів хвилини мовчав,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Патерн, Володимир Львович Єшкілєв», після закриття браузера.