Читати книгу - "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"

Батько точно вважає, що я ще незайманий, і я його не засмучую. 

Нарешті лінійка закінчується. На телефоні висить повідомлення, читаю. Гра. 

«Видалити».

Туди я теж не лізу. Мене звали в засновники кілька разів, але мене не вставляє спостерігати, на що люди йдуть заради грошей. Особливо після того, як минулого року на будівництві зірвався з недобудованої багатоповерхівки гравець Сергій Грачов. 

Він входив до збірної ліцею, у нього були всі шанси потрапити до чемпіонату юніорів і взяти золото. А далі вже їхати на чемпіонат Європи. Але він захотів зіграти.

Засновники дали завдання зробити селфі на будівництві житлового комплексу неподалік від ліцею. Я чув, які там робилися ставки, і скільки бабла підняли на ньому люди. 

Сергій селфі зробив, але втриматися не зміг. Він вижив і навіть може ходити. Але він більше не в спорті, і я реально не розумію, чи коштували гроші такої жертви. Я бачив його очі. Він і з ліцею пішов, здається, у коледж якийсь чи училище. Тому я не в Грі.

І вже зовсім рідко я згадую ту лялечку з шоколадними очима. Перший час ще шукав. По всіх соцмережах, будь-яких згадках. Нічого. 

В класі закидаю рюкзак під парту. Мілена теревенить з дівчатами — у цих завжди є новини. Кажуть, у нас нова англійка, молода. Подивимося, на скільки її вистачить, щоб у нас працювати треба мати неслабку нервову систему.

Відчиняються двері, разом із преподом входить наша кураторка. Позаду них маячить незнайомий чел. Новенького привели, чи що? 

Новенький входить у клас. Стоп, це дівчина? Шмотки відстій, отже, аут. Куратор ставить її перед собою, і я неусвідомлено випрямляюся. А потім завмираю, шокований.

Окуляри. На ній великі окуляри, а за ними знайомі шоколадні очі, хоч їх і спотворюють лінзи. Поправляє оправу своїми тонкими пальцями, обводить поглядом клас. І ми зустрічаємося поглядами.