Читати книгу - "ЛиховІсна Цидулка, Роман Олійник (Argonayt)"

Завчасно попереджена про ймовірну появу нежданих гостей пані Мазур встигла зробити всі необхідні приготування для візиту двох чоловіків. Самовпевнена жінка вирішила піти ва-банк, а тому навіть наказала Томасу повернути з лісового сховку коня подорожнього лицаря. Ядвіга вважала, що якщо вона помиляється в своїх підозрах та припущеннях то сеньйор Вібурно вже сьогодні назавше зникне з її життя, а якщо ж ні, то жеребець йому вже точно не знадобиться. Були певні сумніви щодо того як вчинити з його супутником, та тут все залежало від того як будуть розвиватися подальші події цим вечором.

Для підстрахування обережна мірошниця дала старому слузі ще одне важливе доручення, а сама вмостилася на призьбі і почала терпляче чекати. Сидіти без діла жінці довелося недовго. Сонце почало хилитися до заходу, як вона почула далеке фиркання коня і перестук коліс брички. Незабаром в полі зору пані Мазур з’явилися й самі гості. Легка чортопхайка, в яку була запряжена гніда кобилка, похитуючись на вибоїнах лісового путівця швидко підкотилася до воріт її обійстя.

Ядвіга підхопилася зі свого місця і зробивши кілька кроків люб’язно привіталася:

– Славімо Бога, шляхетні лицарі!

– Во віки віків, ясновельможна пані, – чемно відповів незнайомий чоловік і знявши капелюха галантно поцілував жіночу ручку.

– Дозвольте представити вам одне одного, – нарешті подав й собі голос сеньйор Вібурно. – Пані Ядвіго, це мій новий товариш, мандрівний натураліст з далекого Ахена, мсьє Тетрафесес. А це, дорогий друже Анрі, моя рятівниця від вчорашньої негоди і хазяйка цього млина, щиросердна пані Мазур.

– Дуже рада нашому знайомству, – приязним голосом мовила мірошниця хоча насправді ніякого задоволення бачити на своєму подвір’ї цього чужинця у неї звісно ж не було. Одна лиш обставина втішала підступну жінку, мандрівний натураліст не високоповажний маркграф, а якийсь там невідомий Ахен не цісарська столиця. Якщо такий приблуда безслідно зникни під час своєї подорожі то ніхто тим особливо перейматися не буде і вже точно не розпочне пошуки на всю країну. А це значить що на випадок чого руки у неї розв’язані і особливо боятися нічого.

– О, бачу ваш слуга все-таки зумів повернути мого коня, – радісно вигукнув Вібурно й кинувся до жеребця котрий ліниво переступав з ноги на ногу прив’язаний до тину. – Де ви знайшли цього лайдака?

– Десь там блукав, – відповіла Ядвіга і зробила невизначений жест рукою в сторону лісу. – Може зайдете в мою скромну оселю й дозволите пригостити вас тими простими харчами і питвом, що знайдеться в моїх погребах?

– Відмовити в запрошені такій благородній дамі, як ви пані Мазур, було б великою неповагою з нашої сторони по відношенню до неї, – пишномовно висловився мсьє Тетрафесес і це його багатослів’я вже почало неабияк дратувати жінку.

Мірошниця провела гостей в свою хатинку. Тут традиційно панували ідеальні чистота та порядок. За цим жінка прискіпливо слідкувала повсякчас і суворо шпетила служницю, якщо виявляла у своєму помешканні хоч найдрібнішу пляму бруду чи крихітний фрагмент павутиння. Відомо ж бо, що навіть мацюпусінька пилинка здатна зіпсувати зілля, якщо ненароком туди потрапить. Ядвіга ж частенько в свої варивах використовувала такі складні рецепти й рідкісні інгредієнти, що за найменшу похибку довелося б платити як в прямому так і в фігуральному значенні цього слова. Репутація вправної знахарки часто вартує більше чим капшук повний золотих монет.

Пані Мазур загодя наказала Марелі приготувати щедре частування і для цього звеліла витягти з погребу все найкраще що там тільки зберігалося. Служниця постаралася на славу і двох чоловіків зустрів стіл вщент заставлений різноманітними наїдками. Була тут копчена шинка, нарізана тонкими скибками і прикрашена зеленими листочками петрушки. На великій тарелі апетитно виблискувала золотою скоринкою смажена риба. З пузатого глиняного казанка линули ароматні запахи свіжозвареної грибної юшки. Масивна головка сиру, квашена капуста, пиріжки з вишнями, салат зі свіжої редиски, житній хліб і багато чого іншого. Королевою серед всіх цих страв безумовно була печена качка нафарширована яблуками.

Від побаченого в обох прибульців очі ледь на лоба не повилазили. Помітивши це мірошниця подумки іронічно хмикнула. Народна мудрість, яка говорила що шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок і тепер справдилася на всі сто. Смачна їжа гарантовано мала відволікти їхню увагу й притупити пильність на деякий час. Якраз те чого пані Мазур й прагнула досягнути коли складала свій підступний план. Тепер треба було зіграти роль доброзичливої і щедрої господині, що буквально готова зі шкіри вилізти аби задовільнити всі примхи дорогих гостей. Зробити це для такої лицедійки як Ядвіга не складало ніякісіньких труднощів.

– Шляхетні панове, не відмовте простій мірошниці в одній маленькій люб’язності, – життєрадісно всміхнулася жінка й жестом руки показавши на стіл підлабузницьким голосом додала. – Милості прошу скуштувати чим дім багатий.

– Ух ти, яка смакота, – тільки спромігся промовити синьйор Вібурно облизуючи губи.

Мсьє Тетрафесес виявився більш стриманішим в своїх емоціях, однак і він здавалося був не проти трохи почастуватися. Відклавши в сторону свій ціпок чоловік кинув на жінку допитливий погляд й весело промовив:

– З задоволенням спробуємо всі ваші наїдки, вельмишановна пані Мазур. Тільки спершу, якщо ваша ласка, хотілось би чогось попити. Бо в дорозі у нас так горлянки пересохли, що тепер туди навіть кусничок хліба не проштовхнути.