Читати книгу - "Різдвяні кружляння, Крістіна Лорен"

Поклавши обидві руки мені на плечі, Бенні згинає коліна й заглядає мені в очі.

Я чекаю пояснення, але нічого не відбувається.

— Що таке?

— Просто шукаю.

— Що?

— Не впевнений. Намагаюся пригадати ознаки контузії.

Закотивши очі, я тягну його до себе. Кардиган Бенні дивовижно м’який.

— Це — кашемір?

Він опускає на нього очі так, ніби не пам’ятає, що надягнув.

— Можливо, — знову дивиться на мене. — Сфокусуйся, Мей.

Кліпаючи очима, я згадую, чому ми тут.

— Ти пам’ятаєш нашу вчорашню розмову?

— Так.

Я полегшено видихаю.

— Гаразд, — кажу вдумливо. — Ми робимо це знову, але я — єдина, хто все усвідомлює. Мене відправили назад, тож я на правильному шляху?

— Хіба існує інше пояснення?

Прикушую губу:

— Що я божевільна. Або це лише збіг. Або насправді я в комі в лікарні Солт-Лейку.

— Мені не подобається жодна з цих версій, — визнає Бенні.

— Ем-м… ага, — підтакую, криво посміхаючись. — Я й сама не в захваті від них.

— Я ж тут, — провадить він. — Тобто… я справжній. Ми обоє тут, тож це не може відбуватися тільки з тобою, еге ж?

У мене виникає думка:

— Швидко. Скажи мені щось, що я, ймовірно, не знаю про тебе — але не про таємний запас грибів, — то надто очевидно. Просто на випадок, якщо я знову перезавантажуся.

— Ти знаєш про гриби?

— Бенні.

Він думає, насупившись. А потім нахиляється й нашіптує слова вервечкою…

Коли він відхиляється, я витріщаюся на нього.

— Бенні.

Той регоче, мотаючи головою.

— Знаю.

Здригаюся.

— Я мала на увазі щось на кшталт «мою першу собаку звали Леді». А не «я вів дивне подвійне життя, працюючи голим офіціантом в Аризоні».

Він пересмикує плечима.

— Перше, що спало на думку.

Заплющивши очі, я мотаю головою, щоби прояснити картину.

— Ми розкажемо іншим? — запитує Бенні. — Я маю на увазі, що вся ця ситуація доволі дика. Може, хтось із них уже відчував таке раніше й спромігся вибратися на інший бік? Може, ти маєш рацію, і це місце справді зачароване?

— Мені подобається хід твоїх думок, але є краща ідея. Рішення Рікі та Лізи продати хижку стало першочерговим каталізатором усього мого бажання. Як гадаєш, чи можливо переконати їх утриматися від цього? Може, ми всі візьмемося до справи й покажемо їм, що вона для нас значить?

Бенні дивиться повз мене туди, те Рікі налягає на каву.

— Гадаю, спробувати варто.

— Усі вічно жаліються на традиції, — шепочу я, — але Рікі справді так багато робить для нас. Що як ми всі просто фанатіємо від цього? Що як запропонувати допомогу з обслуговуванням? З ремонтом?

— Думаєш, зможеш усіх вмовити? — запитує він.

Я визираю з вікна й кривлюся. Сьогоднішня традиція була пов’язана з ліпленням сніговиків, але якось маленька Мей поцікавилася, чому ми не можемо зробити снігови́чок, а крихітний Майлз приєднався й запитав, чи може він зліпити мавпу. Тепер 21 грудня — День снігових фігур, і це, здається, подобається всім.

Тільки якщо на вулиці не жахлива погода. Рікі не пристосовує план до суворого клімату, а ми всі виросли настільки конкурентоспроможними в цій справі, що зазвичай проводимо на вулиці добрячих дві-три години, перш ніж обрати переможця. Пейзаж за вікном демонструє похмуре сіро-синє небо. Товсті кинджалоподібні бурулі загрозливо звисають з карниза. Хтось та й пожаліється на погоду…

Гучно ковтнувши, я повертаюся до Бенні:

— Спробую.

Той присвистує:

— Боженько, та ти плануєш змінити майбутнє. Чула колись про ефект метелика? Що як ти зміниш одну крихітну річ, і станеться щось жахливе?

— Послухай, — кажу, — якщо всесвіт дає мені в руки прокляте кільце, яке я маю викинути в жерло вулкана, я обома руками «за». Але прямо зараз це все, що в мене є.

* * *

Я йду слідом за Бенні до кухні, і тієї ж миті двері відчиняються. Всередину заходить Ендрю й приносить із собою колючий дух крижаного повітря, і хвиля адреналіну приливає мені до серця.

Гукаю:

— Гей!

У думках я вимовила це з більшою холоднокровністю, і уявний Джеймс Дін при цьому спирався поряд на одвірок. В реальності вийшов такий дивний агресивний вигук, що всі аж здригнулися.

Бенні заспокійливо плескає мене по спині.

Ендрю витягає навушника й незворушно усміхається, бо він — магічна істота.

— І тобі «гей».

Він тремтить, закутаний у пуховик, шарф, рукавиці й плед замість шалі. Це людське втілення жару й обожнювання зазвичай сховане в крамниці аудіотехніки протягом шоу біля амфітеатру Ред-Рокс, хоча й заслуговує вийти на сцену задля загальної насолоди.

— Що, нагрівся у плавучому будинку? — запитую вже з нормальною гучністю.

Він відкидає купу каштанових кучерів з очей.

— Навіть вклякнути там краще, ніж спати на двоповерховому ліжку внизу.

Що за милий брехун. Двоярусні ліжка хоч і стоять у підвалі, але принаймні ізольовані від решти будинку, ще й самі по собі затишні, теплі та покриті пуховими ковдрами. Плавучий будинок — це коробка дванадцять на дванадцять з однією суцільною стіною вікон, які виходять на задній бік гори, і там немає навіть дров’яної пічки для опалення. Він прекрасний, але майже не відрізняється від кемпінгу посеред снігу. Ендрю помре в цій битві волі зі своїм татом.

Рікі вивчає свого тремтливого старшого сина, примружившись над обідком філіжанки.

— Ти в цьому впевнений?

Позаду пирскає Бенні.

У моєму мозку лопається бульбашка спогадів.

— Чому б не скористатися тими спальними мішками з комори в підвалі?

Три пари очей повертаються до мене, і я усвідомлюю, що вмить усе зіпсувала.

Це точно зачепило цікавість Ендрю.

— Спальні мішки?

— Як, заради Бога, ти про них дізналася? — запитує Рікі з враженою усмішкою. — Навіть я не пам’ятаю, що вони в нас є. Ми не використовували їх роками.

— Так, Мей. Як ти про них дізналася? — підтакує Бенні, а потім ледь помітно підіймає великі пальці вгору.

Я дізналася про них, бо різдвяного ранку Рікі згадав, що вони тут є. Він провітрив їх і дав Ендрю після того, як той тремтів, заходячи в дім, п’ять днів поспіль. Це ті самі велетенські полотняні мішки захисного кольору, кожен з яких важить сорок фунтів. Всередині — товста червона фланель з дивакуватими мотивами полювання на оленів, через які, чесно кажучи, мішки скидаються на криваві туші, коли їх розстебнути, але хто я така, щоб судити, якщо Ендрю тепло? Пам’ятаю, як він загорнувся в якийсь із них і сказав, що це був найкращий нічний сон за весь рік. Я просто забезпечила йому додаткові чотири ночі блаженства.

Підіймаю очі до неба. Бонусні