Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Рубінова книга, Керстін Гір 📚 - Українською

Читати книгу - "Рубінова книга, Керстін Гір"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рубінова книга" автора Керстін Гір. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 63
Перейти на сторінку:
коли двері кімнати відчинилися.

— Я просто не розумію, чому це моя ковдра кусається, а ковдра Мері така м'яка, — вів далі Клариссин голос. — Тут усе несправедливо. Бетті їде в село разом із леді Монтроз, а нам доводиться цілісіньке літо сидіти в цьому задушливому місті.

— Тобі справді слід було б менше скаржитися, Клариссо.

Я не могла не погодитися з другою жінкою. Ця Кларисса була просто якась тонкослізка.

Я почула, як вони обидві спускаються сходами, і полегшено зітхнула. Ледве встигла. А що зараз? Почекати в шафі, поки я не повернуся назад? Напевно, так буде надійніше. Зітхнувши, я схрестила руки на грудях.

У темряві за мною хтось заворушився.

Я застигла від жаху. О Боже, що це було?

— Клариссо, це ти? — запитали з білизняної полиці. Це був чоловічий голос. — Я проспав?

От лихо! Хтось справді спав у шафі. Що це за звичаї такі?

— Клариссо? Мері? Хто тут? — запитав голос, цього разу зовсім не такий заспаний. На полиці зашаруділо, і чиясь рука торкнулася моєї спини. Я не чекала, поки вона мене схопить відчинила дверцята шафи і рвонула геть.

— Стій! Стояти!

Я швидко глянула через плече. Із шафи слідом за мною вистрибнув хлопець у довгій білій сорочці.

Я помчала вниз сходами. Де ж мені сховатися? Кроки хлопця з шафи лунали за моєю спиною, а сам він при цьому кричав:

— Тримайте злодія!

Злодія? Чи добре я почула? Що це, цікаво, я поцупила? Його нічний ковпак, чи що?

Як добре, що я могла бігти цими сходами навіть уві сні! Кожна сходинка була мені добре знайома. Я помчала вниз зі швидкістю світла, повз прапрапрадідуся Г'ю — треба сказати, з певним жалем, оскільки таємний хід був би прекрасним виходом з даної ситуації. Але механізм трохи заїдав, і поки я відчинятиму двері, хлопець у нічній сорочці мене наздожене. Ні, мені потрібна надійніша схованка.

На другому поверсі я майже налетіла на дівчину в чепчику, що тягнула здоровенний глек. Коли я пробігала повз неї, вона заверещала і випустила глек із рук — просто як у кіно. Рідина впереміш з уламками розплескалася по підлозі.

Я сподівалася, що мій переслідувач — теж як у кіно — на цьому послизнеться. У всякому разі, він пригальмував. Я скористалася перевагою і помчала вниз сходами, що вели в оркестрову яму. Опинившись унизу, я рвонула на себе дверцята комірчини, протиснулася туди й зачинила за собою двері. У комірчині, як і в мій час, все було шкереберть, лежала пилюка, а кутки пообсновувало павутиння. Сюди крізь щілини між сходами проникало світло, якого було достатньо, щоб зрозуміти, що тут ніхто не ночує. Комора була забита всіляким мотлохом — як і в нас.

Я почула над собою голоси. Хлопець у нічній сорочці розмовляв з бідолашною дівчиною, що впустила глек.

— Мабуть, злодійка! Я її в будинку жодного разу не бачив.

До них приєдналися нові голоси.

— Вона побігла вниз. Напевно, в будинку орудує ціла банда.

Я не винна, місіс Мейсон. Ця злодійка мало не збила мене з ніг. Напевно, вони полюють на прикраси міледі.

— На сходах я не зустріла ані душі. Вона повинна бути десь тут. Замкніть вхідні двері й обшукайте будинок, — наказував вельми енергійний жіночий голос. — А ви, Волтере, йдіть негайно нагору та вдягніть що-небудь. Ваші волохаті литки рано-вранці не тішать око.

О Господи! Дитиною я ховалася тут мільйон разів, але ніколи не боялася так сильно, що мене знайдуть. Обережно, щоб не наробити шуму, я зарилась глибше в мотлох. При цьому по моїй руці пробіг здоровенний павук — як я не заверещала, просто не знаю.

— Лестере, містер Дженкінс і Тотті, ви обшукаєте перший поверх і підвальні приміщення. Мері і я перевіримо другий поверх. Кларисса постереже задні двері, а Гелен — головний вхід.

— А якщо вона захоче втекти через кухню?

— Тоді їй доведеться пробиратися повз місіс Крей та її залізні пательні. Зазирніть у комору під сходами і за всі штори.

Все, я пропала. От халепа! Це ж просто сюрреалізм якийсь!

Я в піжамі сиджу напочіпки посеред павуків і курних меблів — ой, це часом не опудало крокодила? — сиджу в комірчині й чекаю, поки мене заарештують за спробу пограбування! І все тому, що щось пішло не так, а Ісаак Ньютон помилився в розрахунках!

Від люті й безсилля я зарюмсала. Може, ці люди поспівчувають мені, якщо виявлять мене тут у такому стані. У сутінках світанку скляні очі крокодила виблискували насмішкувато. Звідусіль лунали кроки. Зі сходинок мені в очі летіла курява. Але потім я знову відчула, як тягне та крутить у животі. Ніколи я ще не тішилася так відверто. Крокодил розплився в мене перед очима, відтак усе закрутилось — і запала тиша. І ніч, хоч в око стрель.

Я передихнула. Підстав для паніки нема. Напевно, я стрибнула назад. І, ймовірно, я загрузла в купі всілякого мотлоху в нас під сходами. Де, до речі, теж водяться здоровенні павуки.

Щось ніжно ковзнуло мені по обличчю. Гаразд, все-таки паніка! Я замахала руками у повітрі й зачепила ногою якийсь комод. Відразу загрюкотіло, заскрипіли дошки, якась стара лампа перекидом полетіла на підлогу. Втім, мені лише здалося, що то стара лампа, бо ж стояла суцільна темрява. Проте мені вдалося звільнитися. З полегшенням я намацала двері та виповзла зі своєї криївки. Тут теж було темно, але принаймні я могла розгледіти обриси перил, високі вікна й мерехтіння люстри.

І силует, який наближався до мене. Промінь ліхтарика засліпив мене.

Я роззявила рота, щоб закричати, проте не змогла видати ні звуку.

— Ви щось шукаєте в коморі, міс Ґвендолін? — запитав силует. Це був містер Бернард. — Я залюбки допоможу вам із пошуками.

— Ох… той… я… — я не могла відсапатися, так я налякалася. — А що ви робите тут, унизу?

— Я почув шум, — повагом мовив містер Бернард. — На вигляд ви трохи… запорошені.

— Так. — Запорошена, подряпана й заплакана. Я крадькома повитирала сльози на щоках.

Містер Бернард розглядав мене у світлі ліхтарика крізь свої совині окуляри. Я глянула на нього зверхньо. Хіба комусь забороняється залізати вночі у шафу? А з якої причини, то це містера Бернарда не обходить.

Цікаво, він так і спить у тих своїх окулярах?

— Будильник продзвенить за дві години, — зауважив він урешті-решт. — Раджу вам провести їх у своєму ліжку. Я й сам ще трохи подрімаю. На добраніч.

— На добраніч, містере Бернард, — сказала я.

1 ... 14 15 16 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рубінова книга, Керстін Гір», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рубінова книга, Керстін Гір"