Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

Можливо, колись до невдалого заміжжя, вона була кимось. Вона була віддана кулінарії, вірила в себе і свої здібності. Але тепер вона лише жалюгідна тінь колишньої Ганни. Усередині неї вирував конфлікт між тим, ким вона була і ким вона стала. Тому що колишня вона, незалежна, впевнена в собі, яка відчайдушно прагнула успіху, зараз стала як робот, без зупинки, з кожним днем, куховарити на якійсь огидній кухні, де її кожен день ображали.

Все через розчарування, зраду, розлучення...

Вона досі дивувалася, з якою легкістю відвідувачі її ресторану, друзі та люди, для яких вона готувала з такою любов'ю щовечора, обожнювали та хвалили її страви. Але з такою ж легкістю забули про неї. Вони продовжували приходити в її колишній ресторан, але вже не для того, щоб насолодитися її делікатесами, а для того, щоб спробувати страви нового шеф-кухаря, найнятого її колишнім чоловіком. Це було для неї не тільки ударом по самооцінці, а й болючим нагадуванням про те, що навіть творчі зусилля і відданість можуть бути обдурені й забуті.

Ганна вийшла на вулицю. На годиннику була десята ранку, але вона не була на роботі. Це було дивно і незвично для неї. Куди тепер їй подітися посеред робочого дня? В її голові крутилися думки про те, як вона звикла проводити свої дні за плитою, творячи смачні страви, і тепер ця рутина була порушена.

"Доведеться повернутися додому", - зі смутком подумала Ганна. "Не можу ж я блукати вулицями весь день". Вона зітхнула і глянула на небо. Важкі хмари стояли над головою. У будь-який момент може піти дощ. Звук автомобіля, що наближається до ресторану, вивів Анну із задумливості, змусивши її зробити крок з дороги назад на тротуар. Анна примружила очі й зосереджено подивилася на знайомий позашляховик. Олег Громов, у світлих джинсах і блакитній сорочці, що вигідно підкреслювала його спортивну фігуру, вийшов з автівки, голосно грюкнувши дверима. Цей звук настільки несподівано пролунав, що здивована Ганна навіть здригнулася.

"Що він тут робить?" - промайнуло в її голові.

 Сплутані почуття тривоги й зацікавленості змусили її напружитися. "Це не моя справа", - вирішила вона, намагаючись придушити сплеск емоцій. Але відразу згадала про борг доньки за навчання. "А може, він саме через це завітав у цю глухомань?" - осяяла її здогадка.

Він таки помітив її, і, сповільнивши крок, рішуче зупинився, немов очікуючи, чи вона нападе на нього, як дика кішка, чи ні. Але, переконавшись у тому, що вона не збирається атакувати його, він рішуче рушив до неї.

- Доброго дня, Ганно, - привітався він.