Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Гора між нами 📚 - Українською

Читати книгу - "Гора між нами"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гора між нами" автора Чарльз Мартін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 81
Перейти на сторінку:
рюкзаку свій спальний мішок та простелив його на другій поличці. Досі ми спали в одному — тепер буде зручніше.

Я знов підніс чашу з водою до вуст Ешлі та витер сльозу з її щоки.

— Що болить?

— Я через нього, — вона кинула погляд на тіло.

— А ще щось болить?

— Серце.

— Фізично чи емоційно?

Вона поклала голову.

— Знаєш, як давно я хотіла заміж? Як я чекала цього дня? Як планувала весілля? Усе… усе своє життя…

— Узагалі-то я питав про фізичні відчуття.

— Усе болить.

— На жаль, мені доведеться завдати тобі ще болю. Треба накласти кілька швів.

Ешлі лише кивнула.

Глибокими були два порізи. Один на голові — тут вистачить двох швів, і це не буде боляче. Другий — над правим оком посеред брови. У неї на цьому місці лишився шрам від якоїсь старої травми, і під час аварії шкіра знов луснула.

— Тут наче був шрам.

— Національні змагання. Мені було вісімнадцять. Проґавила удар — і так його й не побачила.

Я вже зав’язував вузлик першого шва. Черга другого.

— І що, ти знепритомніла?

— Ні. Я страшенно розізлилася.

— Чого?

— Бо зрозуміла, що на випускних фото матиму вигляд п’янички.

— І що ж було далі?

— Зворотний удар ногою з оберта, далі подвійний круговий, і на завершення осьовий удар ногою. Упав тарганом.

— Це як — «тарганом»?

— У нас були назви для різних поз, у яких падали переможені.

— А які ще були пози?

— Дельфіном, тарганом, у танку білої людини та ще кілька.

Я зав’язав третій шов та перерізав нитку.

— Ось. Цього поки що досить. А коли дістанемося лікарні, пластичний хірург тут усе виправить.

— А що з цією чудовою шиною з трубок? Нога мене просто вбиває.

— Вибач, але це найкраще, що я можу наразі зробити. Я вправив перелом, однак без знімка важко щось сказати. Знову ж таки, у лікарні тобі зроблять рентген, і якщо кістка стала нерівно, то я б радив, і, гадаю, лікарі за мною погодяться, зламати ще раз. Після цього в тебе з’явиться пара чудових прикрас, що пищатимуть в аеропорту на контролі. У будь-якому разі, будеш як новенька.

— Ти вже двічі сказав слово «лікарня». Ти так упевнений, що за нами хтось прийде?

Ми обоє підвели очі та поглянули в чисте небо між крилом і сніговою стіною. Просто над нами пролетів великий літак — на висоті близько десяти тисяч метрів. Ми розбилися майже шістдесят годин тому і відтоді не чули анічогісінько, крім власних голосів, завивання вітру та шурхоту гілок. Літак ішов надто високо — навіть не чути його двигунів.

— Ми їх бачимо, а ось вони нас — навряд чи. Усі сліди нашої катастрофи надійно приховані під снігом. Раніше від липня тут ніхто й не побачить решток літака.

— Одначе літаки мають надсилати якийсь сигнал SOS, чи не так?

— Так. Але прилад, який мав би надіслати цей сигнал, розтрощило на мільйон друзок.

— Може, треба виповзти назовні та помахати чимось?.. Сорочкою чи, може…

Я захихотів, і груди пройняв біль — рука рефлекторно схопилася за болюче місце.

— Що таке? — Ешлі стурбовано поглянула на мене.

— Думаю, зламано кілька ребер.

— Дай-но я подивлюся.

Я підняв кофту. Себе я не оглядав, але, певен, синець мав проступити добрячий. Виявилося, що весь лівий бік у мене густо-фіолетового кольору.

— Та це нічого. Болить, тільки коли дихаю, — заспокоїв її я, і ми обоє засміялися.

— Я наче забув спитатися, чи можна перейти на ти. Ви не проти?

— Тільки якщо поводитимешся чемно, — відповіла Ешлі.

Ешлі завмерла, терпляче чекаючи, поки я зав’язував шостий шов — у неї на руці. Обличчя її стало серйозним.

— Господи, повірити не можу! Ми лежимо хтозна-де у горах, ти шиєш мої порізи, і ми сміємося. З нами точно щось негаразд.

— Ну, таке важко заперечити.

Я ретельно оглянув те плече, яке вважав здоровим. Камінь чи, може, гілка глибоко розрізали сантиметрів із десять шкіри. Ешлі поталанило, адже коли літак упав, руку щільно притисло до снігу і це спинило кров. Тут необхідно накласти десь дванадцять швів.

— Дай мені, будь ласка, руку — треба витягти її з рукава.

Ешлі повільно почала витягати руку. Обличчя кривилося від болю.

— До речі, звідки у мене така чудова кофтина?

— Я перевдяг тебе вчора. Твій одяг змок.

— Мені дуже подобався той бюстгальтер.

— Він отам, сохне, — махнув я кудись назад.

Про той поріз на руці вона й не здогадувалася:

— Це ж треба, а я і не бачила.

Я почав пояснювати їй дію тиску та холоду, а сам по черзі зав’язував вузлики. Вона розмовляла зі мною, але намагалася не дивитися, що я роблю.

— Тож, як думаєш, які в нас шанси?

— А ти полюбляєш усе в лоб казати, еге ж? — поцікавився я замість відповіді.

— Ну, а навіщо ходити околяса? Усі ці втішання не допоможуть нам швидше звідси забратися.

— Маєш рацію. Тоді в мене кілька питань: ти комусь повідомила, що сідаєш у літак?

Ешлі похитала головою.

— Не відправила нікому е-мейл? Не потелефонувала? Ніяк не сповістила?

Знов той самий жест.

— Тобто на планеті Земля жодна людина не знає, що ти сіла у приватний літак та спробувала дістатися Денвера?

Те саме.

— От і я нікому не повідомив.

— Господи… — Її голос зірвався на шепіт. — Усі гадають, що я в Солт-Лейк-Ситі. Принаймні ще вчора гадали… Зараз вони вже розуміють, що я зникла. Але ж де вони мене шукатимуть? Вони ж тільки знають, що я взяла ваучер у готель…

— А судячи зі слів Ґровера, я взагалі не можу знайти жодної причини сподіватися на те, що нас шукатимуть. Немає жодного документа стосовно нашого польоту — пілот не заповнював ніяких паперів, бо вони, за його словами, були не потрібні. І — ось ця частина подобається мені понад усе, — дві дорослі людини з вищою освітою сіли в літак, не сказавши про це жодній живій істоті. Ми зробили все, щоб цей політ наче й не існував.

Ешлі ошелешено дивилася на Ґровера.

— Але ж він таки існував… — Вона перевела погляд. — Я просто думала, що ми швиденько долетимо до Денвера…

1 ... 14 15 16 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гора між нами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гора між нами"