Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Гора між нами 📚 - Українською

Читати книгу - "Гора між нами"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гора між нами" автора Чарльз Мартін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 81
Перейти на сторінку:
Втечемо від тієї бурі. У мене з’явиться двоє нових друзів. І я покваплюся далі у своїх справах…

— Ешлі, пробач мені, будь ласка, — урвав її я. — Знаю, що понад усе тобі хотілося б опинитися десь у манікюрному салоні або готуватися до передвесільної вечері.

— Не звинувачуй себе, — вона похитала головою. — Ти ж хотів як краще. Я була дуже рада, що ти запропонував мені полетіти. Звісно, не зараз, — вона окинула поглядом нашу «печеру» та лягла на свій мішок. — Ми з подругами планували їхати у спа на масаж. Чув про масаж гарячими камінцями? Ото на такий. А тепер замість гарячих камінців у мене крига. Й одна холодна каменюка, — кивнула вона в бік уламка скелі, на який я спирався. — Десь там зараз весільна сукня, яку нікому вдягти, та наречений, котрого ніхто не чекатиме біля вівтаря. Знаєш, скільки коштувала та сукня?

— Я певен, сукня нікуди не дінеться. І наречений теж, — я знову простягнув їй чашу з водою, і вона допила. Це вже сімсот мілілітрів. — Зараз твій гумор — це дар.

— А наскільки буде смішно, якщо я скажу, що хочу попісяти?

— Ну, насправді це добре. І не дуже добре водночас. — Я бачив, як вона лежить на мішку без жодної змоги поворухнутися.

— То як ми до цього поставимося?

— Треба придумати, як це владнати таким чином, щоб не тиснути на пошкоджену ногу. Господи, що завгодно віддав би зараз за катетер.

— Е, ні. Не треба отих штук. Терпіти їх не можу. Цей отвір загалом не призначений для того, щоб щось туди встромляти.

Я дістав з рюкзака одну зі своїх туристичних пляшок із широким горлом.

— Ну, тоді ось таким трибом.

— Що, просто отак?

— Ну, оскільки збігати за кущ ти не хочеш, то доведеться робити це тут. Я допоможу. — Я видобув свій швейцарський ніж. — Штани треба буде розрізати до стегна збоку, а під тобою я викопаю ямку для пляшки та своєї руки. Якось так. Відсунемо твою білизну — і попісяєш у пляшку.

— А я думала, гірше вже нікуди.

— Мені ще й доведеться перевірити кількість сечі та її колір.

— Колір?

— Чи немає крові. Бо якщо є, то імовірне пошкодження внутрішніх органів.

— Гадаєш, мені замало пошкоджень?

— Ну, я хочу точно знати, що їх немає.

Я розрізав штани та відсунув одяг убік. Спершись на здорову руку, Ешлі обережно підняла своє тіло.

— Кажи, коли можна, — глянула вона на мене.

Я підсунув пляшку та кивнув.

— Мабуть, це найпринизливіша мить у моєму житті.

— Якщо зважити, що я поєдную ортопедію та медицину катастроф, мені важко згадати день, коли мені не випадало роздивлятися чиюсь сечу. І ставити катетер.

Дзюрчання припинилось, і вона поморщилася від болю.

— Десь болить? — спитав я.

— Та нога… — Вона знов узялася до справи, і пляшка почала наповнюватися. — У тебе пальці холодні, — додала вона.

— Ну, якщо це хоч трохи тебе заспокоїть, то пальці в мене холодні настільки, що я геть нічого не відчуваю.

— Я така рада, що зараз упісяюся.

— Більшість моїх пацієнтів зазнають якихось травм, і кров у їхній сечі майже завжди означає внутрішні ушкодження, — спробував я відвернути її увагу.

— Це якось має мене заспокоювати абощо? — Ешлі глипнула на мене.

Я дістав пляшку та оглянув її вміст.

— Загалом має, — оголосив я.

— Ого, чимало.

— Це добре. І колір гарний.

— Мабуть, уперше я чую компліменти щодо кольору своєї сечі. Ніяк не можу збагнути, як на таке реагувати.

Я допоміг їй одягтися та закутатись у спальний мішок. Звісно, для цього довелось її торкатись, і попри суто професійний підхід я все одно не міг абстрагуватися від її оголеного беззахисного тіла. У думках з’явилася Рейчел.

Протягом усіх цих туалетних процедур Ешлі страшенно змерзла, і її почало лихоманити. Сам я почувався так, наче в мене між ребрами стирчав ніж. Важко дихаючи, я ліг поруч.

— Ти приймав знеболювальне? — глянула вона на мене згори униз.

— Ні.

— Чого?

— Скажу тобі як є. Якщо ти думаєш, що зараз тобі боляче — зачекай ще дні три-чотири. Моїх пігулок тобі стане на тиждень, а далі я нічим не зможу зарадити.

— Мені подобається ваш підхід, лікарю.

— У моєму рюкзакові ще є кілька пігулок рецептурного знеболювального, але їх краще поберегти — на той випадок, коли не зможеш заснути. Щоправда, цього вкрай мало.

— Складається враження, що ти постійно потрапляєш у такі ситуації.

— Ми з Рейчел часто ходимо в гори, і я дуже швидко дізнався, що наші плани та сподівання мало впливають на перебіг подій. Їх майже цілком визначає середовище. Тому ніколи не завадить бути до цього готовим — звичайно, залишаючись у межах розумної ваги рюкзака.

Ешлі глипнула на кучугуру, з якої стирчав мій рюкзак.

— А червоного вина там часом немає?

— Чого нема, того нема. А от джин із тоніком приготувати можу.

— Було б просто чудово. І розкажи мені, що ти тут зробив з моєю ногою. — Вона оглянула імпровізовану шину.

— Ну, загалом ортопедів часто називають столярами. На жаль, так воно і є. Так от, є гарні новини і не дуже. Шина, яку я оце змайстрував, доволі надійна — принаймні тимчасово. Але рухатися з цим ти не зможеш — хіба що я кудись тебе перетягну. Вона захищає місце зламу кістки від зайвих рухів. Якщо почне надто сильно тиснути — скажи, і я послаблю.

— Ну, відчуття таке, наче хтось угатив по нозі молотком.

Я підняв краєчок спального мішка та підклав ще снігу з обох боків.

— Доведеться тримати її у снігу ще кілька днів. Так ми пришвидшимо процес загоєння і полегшимо біль. Єдиний недолік — тобі буде холодно.

— Буде?

Я закрив пляшку та поповз назовні:

— Я тут трохи приберу, добре? А ти, може, поки замов піцу.

— Я люблю пепероні.

— З анчоусами?

— Ніяких анчоусів!

— Згоден.

Я виліз із нашої фюзеляжної печери, проповз під крилом, обійшов дерево та зрештою опинився в сонячних променях. Температура була градусів на 15 нижче за нуль — тепліше, ніж я думав. Колись я чув, що сухий мороз витерпіти простіше, ніж вологий,

1 ... 15 16 17 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гора між нами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гора між нами"