Читати книгу - "Тіні минулого , Дроянда"

Вечір був спокійним, але напруга все ще висіла в повітрі. Всі розуміли: хоч вони і вирвалися з пастки минулого, справжня боротьба ще попереду.

Анна стояла біля озера, занурюючи пальці у холодну воду. Їй здавалося, що вона нарешті може дихати вільно, але в глибині душі залишався страх — а що, як усе повториться?

— Занурюйся глибше, — тихо промовив Дмитро, підійшовши ближче.

Анна здригнулася.

— Що?

— Якщо хочеш щось відпустити, потрібно зустрітися з цим обличчям до обличчя, — він став поруч, дивлячись на темну гладінь води. — Інакше це переслідуватиме тебе вічно.

Вона подивилася на нього. Дмитро завжди здавався сильним, але зараз вона бачила в його очах те саме, що відчувала сама — боротьбу.

— А тобі вдалося? — запитала вона.

Він усміхнувся куточками губ, але в цій усмішці було більше гіркоти, ніж радості.

— Ще ні. Але, здається, я знайшов правильний шлях.

Анна мовчки кивнула. Вона не знала, що відповісти, тому просто лишилася поруч.

Тим часом Ліза та Орест сперечалися, як завжди.

— Я кажу, що нам потрібно продовжити рух вранці, — наполягала Ліза, схрестивши руки на грудях.

— А я кажу, що треба спочатку визначити напрямок, — Орест стояв перед нею, майже впритул. — Без чіткого плану ми знову заблукаємо.

— О, та невже? І хто у нас тут такий мудрий?

— Ти ж знаєш, що я правий.

— Це ще подивимося!

— Ну, ти можеш спробувати мене переконати… але я не здаюся так легко.

Він усміхнувся, і Ліза відчула, як її щоки почервоніли. Вона різко відвернулася.

— Тільки не думай, що це перемога, — пробурмотіла вона.

— Тільки не думай, що це перемога, — пробурмотіла вона.

Орест тільки розсміявся.

Богдан тим часом сидів біля вогню, малюючи щось у пилюці. Вікторія підійшла ближче і нахилилася.

— Що ти там креслиш?

— Символи захисту, — відповів він, не відриваючи погляду від землі.

— Для кого?

Він підняв голову і подивився їй у вічі.

— Для нас.

Вікторія відчула, як її серце стиснулося. Вона хотіла щось сказати, але замість цього просто сіла поруч.

Вони мовчали. Але ця тиша була не порожньою — вона була наповнена розумінням.

Ніч настала швидко.

Попереду їх чекало невідоме. Але цього разу вони були не самі.

І це було найважливішим.