Читати книгу - "Командирка, Сергій Фішер"

Яскраве світло різонуло по очах Лу, коли рятувальники вивели її з тунелю. Медики одразу кинулися до них, надаючи першу допомогу. Джин, усе ще з металевим прутом у боці, швидко поклали на ноші і понесли до медичного шатла. Її обличчя було білим як крейда.

— Тримайся, Джин! — крикнула Лу, намагаючись іти за нею, але медик міцно тримав її за плече.

— Лейтенанте, вам також потрібна медична допомога, — наполегливо сказав він, обережно підтримуючи її. — У вас можуть бути внутрішні пошкодження.

Лу поглянула на свою ногу — форма повністю просякла кров'ю, а кістка ніби горіла зсередини. Але важливішим було інше.

— Де генерал Чан? — спитала вона, оглядаючи територію.

Навколо кипіла робота. Десятки рятувальників розчищали завали, медики обслуговували поранених, військові оточили периметр. Уламки будівлі розкидало на сотні метрів, утворюючи пейзаж, що нагадував зону бойових дій.

— Лу!

Вона обернулася на знайомий голос. Крізь натовп військових швидким кроком ішов її батько. Його уніформа була ідеально випрасувана, а обличчя, як завжди, не виражало емоцій. Але Лу знала його достатньо добре, щоб помітити напруження в кутиках очей.

— Батьку, — Лу спробувала випрямитися, перемагаючи біль.

Генерал Чан зупинився за крок від неї, швидко оглядаючи її поранення. На мить здалося, що він хоче обійняти її, але натомість він просто кивнув:

— Ви цілі, лейтенанте?

Офіційний тон, звертання за званням. Як завжди на публіці.

— Так, сер, — відповіла Лу, переходячи на такий же формальний тон. — Але Джин важко поранена. Їй потрібна термінова операція.

— Медики вже займаються нею, — відповів генерал. — Вас обох доставлять до військового госпіталю. Але спочатку мені потрібен ваш звіт. Що сталося в будівлі? Ви бачили міністра Рея?

Лу відчула, як всередині все стиснулося. Вона повинна була розповісти про все, що чула, про терористку Катю, про те, що міністра викрали живого. Але потім їй довелося б пояснювати, як вона вижила під завалами... і Арію.

— Сер, — Лу прокашлялася, намагаючись зібратися з думками. — Ми увійшли в будівлю за планом. На другому поверсі натрапили на засідку. Терористи мали автоматичну зброю і вибухівку. Під час перестрілки я почула, як жінка, ймовірно їхній лідер, згадала про заручника... можливо, це був міністр Рей.

Очі генерала звузилися.

— Ви його бачили?

— Лише силует. Поранений чоловік у костюмі. Вони тягнули його до якогось люка в підлозі, коли стався основний вибух.

Генерал стиснув губи.

— Хто ще це чув?

Лу завагалася. Джин точно чула, але вона зараз непритомна. Макс, Кріс, Ріко... вони були на відстані і навряд чи розібрали слова терористів.

— Тільки я і Джин, наскільки знаю, — відповіла вона. — Решта загону була на інших позиціях.

Генерал кивнув і повернувся до найближчого офіцера:

— Забезпечте негайне транспортування лейтенанта Чан до військового госпіталю. І... тримайте журналістів подалі. Жодних інтерв'ю, зрозуміло?

— Так, сер!

Лу відчула, як її охопила тривога. Щось у поведінці батька було неправильним. Зазвичай він вимагав би детальнішого звіту прямо на місці.

— Батьку, — тихо сказала вона, коли офіцер відійшов. — Що відбувається? Чому така секретність навколо міністра?

Генерал різко подивився на неї.

— Не тут. Поговоримо в госпіталі, — він знизив голос до ледь чутного шепоту. — Ти будеш у окремій палаті. Охорона. Жодних контактів із зовнішнім світом.

— Я під арештом? — запитала Лу, відчуваючи, як холодіє все всередині.

— Ні, — видавив генерал. — Під захистом.

Не встигла Лу поставити наступне питання, як медики вже підхопили її під руки і повели до транспортного шатла. Останнє, що вона побачила перед тим, як двері закрилися, — напружене обличчя батька, який говорив по комунікатору, раз у раз озираючись на зруйновану будівлю.

***

Госпіталь зустрів Лу стерильною білизною і запахом антисептиків. Як і обіцяв батько, її помістили в окрему палату з охороною біля дверей. Військовий медик швидко оглянув її ногу, зробив кілька ін'єкцій і наклав регенеративну пов'язку.

— Перелом, — коротко пояснив він. — Але чистий. Пов'язка стимулюватиме регенерацію тканин. За два-три дні зможете ходити без підтримки.

— А як щодо моєї напарниці? — запитала Лу. — Джин?

Медик похитав головою:

— Не моя пацієнтка. Але я чув, вона в операційній.

Коли він пішов, Лу спробувала встати, але нога відгукнулася пекучим болем. Стиснувши зуби, вона все ж підтяглася до краю ліжка і огледіла палату. Невелика, але комфортна кімната із затемненими вікнами. Комунікатор у неї забрали одразу ж після прибуття.

Вона знову відчула тривогу. Захист? Від кого? І ким були ці охоронці за дверима — її захисниками чи тюремниками?