Читати книгу - "Талановиті, Рита Бергер"

Перша згадка про фестивалі з’явилася чи не на початку утворення бривійської культури, яка розповсюдилася на ці землі під впливом іншої країни, сучасного Варкаша. Той підхопив фестивальну хвилю від Фронії, яка, у свою чергу започаткувала проведення вуличних свят після того, як це зробив Колплейн. Ця стрічка тягнеться далі, з цілком правдивим історичним підґрунтям. Знавці запевняють, що фестивалі з’явилися в усіх країнах приблизно в один і той же час. От тільки дивина — кожен з представників країн стверджує, що саме вони першими створили такий спосіб проведення свят.

У Бривії попередниками фестивалів були ярмарки, які розгорталися на площах раз на тиждень, зазвичай, в останній вихідний день. А от перший фестиваль був проведений лише два століття потому — коли вуличні артисти згуртувалися на одному з таких ярмарків. Історичні джерела визнають, що поява фестивалів значно прискорила період історичного культурного розквіту, очевидно, давши поштовх розвитку країн та ще офіційно не сформованих Централіїв.

Крокуючи на один з таких, не обов’язково знати надану вище інформацію. Вистачить запам'ятати ось що: фестивалі збережені як символ згуртування людей.  Як нагадування, що вони, громадяни цієї держави, — єдині. А що стосується їхнього, саме Централійського свята… Що ж, таке теж існує. Щоправда, на нього треба отримувати особисте запрошення.

Раз на рік Централійські керівники збираються на фестивалі в обраній заздалегідь країні для подібного святкування. Однак там не буде ані танців, ані музики, ані веселощів. Згідно записів, цей офіційний фестиваль більше нагадує конференцію. Бесіду. І проводиться для того, щоб вирішити певні питання неофіційним шляхом.

Не питайте, звідки Флоріанові це відомо. Мабуть, він вміє шукати. Можливо, читати між рядків. Однак про це кілька разів згадується у записах деякого таємничого «Л. А.», мудро завуальованих під численні діалоги.

Флоріан пробирається повз людей. На ньому біла сорочка, розшита червоними та чорними нитками та  прості чорні брюки, як і належить одягатися усім невизначеним. З верхнього одягу лише осіннє чорне пальто. У порівнянні з іншими бривійцями він виглядає урочисто, а от порівнюючи з Талановитими — неяскраво. Натовп рябить від кількості визначених в яскравих костюмах і сукнях.

Найголовніші сьогодні — Талановиті у червоному.

Флоріан бачить попереду Келлу в білій теплій сукні з розшитими рукавами та чобітках. Її руде волосся прикрашене кількома червоними стрічками. Він бачить у цьому приховану надію на те, що її бажання справдиться, і сподівається, що це скоро станеться.

— Де Рен? — кричить він повз музику, коли підходить ближче до Келли.

— Не знаю, — дівчина оглядається навкруги. — Пан Ревер забрав його одразу після того, як ми прибули. З того часу я його не бачила. Чому ти… — вона раптом обриває себе і нахиляється ближче. — Ти щось знайшов?

Флоран хитає головою.

— Ні. Ще ні, але обов’язково знайду.

Келла киває, але піджимає губи. Флоріан не може не відчувати себе розчарованим власними невдачами. Він не зізнається, що зранку подався до двох бібліотек і тепер в його нотатнику з’явилися два нові записи — обидва безрезультатні.

— Це нормально, — Келла усміхається, стискаючи в руках свій плащ. — Це взагалі була безглузда ідея. Навряд ми щось взагалі знайдемо.

— Чому?

— Тому, — Келла зітхає. — Тому що якби бодай якісь записи знаходилися на бривійських полицях, це було б небезпечно. Після Тіньової війни всі згадки намагалися сховати або знищити зі звичайної літератури. Якщо щось збереглося то це буде заховано в централійському архіві, але аж ніяк не в звичайних бібліотеках. Ми про це одразу не збагнули. Ані я, ані Рен.

Келла довго мовчить, смикаючи своє волосся.

— Вибач, Флоріане, — дівчина схиляє йому до плеча голову й опускає очі. — Вибач, що скинули ці пошуки на тебе. Ти не зможеш знайти жодний журнал чи наукове видання, де б згадувалося про нас. Не витрачай свій час дарма.

Флоріан ховає руки в кишені пальто, шмигаючи носом від пориву прохолодного вітру.

— Що ми тоді будемо робити?

— Чекати, — Келла знизує плечима. — Якщо Рен виявиться… сам знаєш ким…

Келла переводить подих.

— Рен сказав, що обов’язково зробимо нові записи, якщо це станеться. Щоб наступному поколінню Винахідників не потрібно було вигадувати, що з ними буде далі.

— Це правильно, — визнає Флоріан.

Їм більше нема що сказати. Келла мовчазно бере його під лікоть, коли натовп штовхає їх вперед. Відкриття свята має розпочатися з хвилини на хвилину. Попереду, біля імпровізованої сцени, згуртовуються все більше Талановитих у червоному. Пані Роттет, заступниця Президентки їхнього Централію, має вийти з урочистою промовою, перш ніж музики заграють.

Вітер б’є Флоріана у спину. Келла примружується, одягаючи плащ. Вона бурмоче про те, що все ж сподівалася на теплий вечір, і хлопець має з нею погодитися. Ніч опуститься на Бривію за дві години, різнокольорові ліхтарики сяятимуть яскравіше, а свято буде у самому розпалі.

— Мені потрібно буде піти за годину, але потім я повернуся, — попереджає Флоріан Келлу.

Пані Роттет з’являється на сцені і натовп гудить, підхоплений аплодисментами. Він не певен, чи чула дівчина його взагалі, але сподівається на це. Вони підбираються ще ближче, зупиняючись в колі підлітків, одягнутих у біле.