Читати книгу - "Будденброки"

— просто несмак! І що ви, молодь, за люди, га? Голови повні християнських і фантастичних химер… та ще ідеалізму! А ми, старі, — бездушні насмішники. А тут іще Липнева монархія та практичні ідеали… Звичайно, краще посилати старому батькові у власні руки найзухваліші і найдурніші листи, ніж відмовитись від кількох тисяч талярів! І як ділова людина він, бачите, зводить мене зневажати! Коли так, то я як ділова людина знаю, що таке faux-frais[32]! Faux-frais, — проказав він ще раз із паризьким «р», що проклекотіло йому в горлі люто й зловісно. — Той екзальтований хлюст не стане відданішим сином, якщо я, згнітивши своє серце, поступлюся…

— Любий тату, що я можу сказати! Я не хочу, щоб він мав слушність, пишучи про «вплив»! Як пайовик у фірмі я особа зацікавлена і тому не маю права радити вам стояти на своєму, хоча… І християнин я незгірший за Готгольда, а проте…

— Ото ж бо й воно! Далебі ти таки маєш право, Жане, на це своє «проте»! Бо що, властиво, в нас вийшло? Коли він запалав коханням до своєї мамзель Штювінг, почав мені влаштовувати сцену за сценою і врешті, всупереч моїй суворій забороні, все-таки зважився на той мезальянс, я написав йому: «Mon trиs cher fils[33], ти одружився з своєю крамницею, і на цьому крапка. Я не позбавляю тебе спадщини, бо не люблю spectacle[34], але нашій приязні край. Ось тобі сто тисяч, у духівниці я відпишу тобі ще сто тисяч, але на цьому годі. Тебе виділено, і більше ти не дістанеш ні шилінга». Тоді він промовчав. То яке йому діло до того, що нам тим часом добре торгувалося? Що ти й твоя сестра отримаєте куди більшу частку, ніж він? І що за гроші, призначені в спадщину, куплено дім?

— Якби ви розуміли, тату, перед якою я стою дилемою! Задля миру в родині я мусив би порадити вам… але…

Консул тихо зітхнув. Вія і далі тримався за спинку стільця. Йоганн Будденброк, спершись на гасильницю, пильно вдивлявся в тривожний сутінок, намагаючись розгледіти вираз синового обличчя. Передостання свічка догоріла й погасла сама, і тепер лише одна ще блимала в глибині кімнати. В її світлі на шпалерах то тут то там виступала біла фігура з спокійною усмішкою на вустах і зникала знову.

— Тату, наші стосунки з Готгольдом пригнічують мене! — тихо сказав консул.

— Дурниці, Жане, кинь ці сантименти! Що тебе пригнічує?

— Тату… нам сьогодні було так добре всім разом, це було наше свято. Ми були горді й щасливі, бо знали, що дещо зробили, дечого домоглися… Наша фірма, наша родина досягла високого становища, її всі визнають і неабияк шанують… Але, тату, ця прикра ворожнеча з братом, з вашим старшим сином… Не можна допустити, щоб невидима тріщина розколола будівлю, яку ми з божою допомогою спорудили… Родина повинна жити в згоді, триматися гуртом, а то в двері постукає біда…

— Все це пусті химери, Жане! Казна-що! Він просто впертий хлопчисько…

Запала мовчанка; останній пломінчик поволі пригасав.

— Що ти робиш, Жане? — спитав Йоганн Будденброк. — Я вже тебе зовсім не бачу.

— Рахую, — сухо відповів консул.

Свічка спалахнула яскравіше, і його постать на мить виринула з темряви. Він стояв випростаний і пильно дивився на миготливий вогник. Такого холодного, зосередженого виразу обличчя, як тепер, у нього не було ще за той вечір.

— З одного боку: ви даєте тридцять три тисячі триста тридцять п’ять марок Готгольдоіві і п’ятнадцять тисяч сестрі у Франкфурті, що разом становить сорок вісім тисяч триста тридцять п’ять марок. З іншого: ви даєте тільки двадцять п’ять тисяч у Франкфурт, і фірма виграє на цьому двадцять три тисячі триста тридцять п’ять марок. Але це ще не все. Покладімо, що ви сплачуєте Готгольдові відступне за пайку в домі. Цим самим порушується принцип, виходить, що він не був остаточно виділений, отже, після вашої смерті може домагатися такої самої спадщини, як і ми з сестрою, себто фірма втрачає сотні тисяч, на що вона не може пристати і на що я не можу пристати як майбутній єдиний її власник… Ні, тату! — докінчив він, рішуче махнув рукою і ще дужче випростався. — Я раджу вам не поступатися!

— От і добре! Годі! N’en parlons plus! En avant! Спати!

Останній пломінчик погас під металевою шапочкою.

Батько з сином у цілковитій темряві перейшли ротонду і на сходах потиснули один одному руку.

— На добраніч, Жане… Courage, чуєш? Усі ці неприємності… Ну, бувай, побачимося за сніданком!

Консул піднявся до своїх покоїв, а Йоганн Будденброк, намацуючи в темряві поруччя, рушив сходами вниз. Великий, старий, міцно замкнений будинок поринув у тишу й темряву. Все заснуло — гординя, острах і надії, тільки дощ надворі без упину поливав порожні мовчазні вулиці та серед гостроверхих дахів завивав осінній вітер.

ЧАСТИНА ДРУГА

Розділ перший

По двох з половиною роках, у середині квітня, коли весна швидше, ніж завжди, вступила в свої права, сталася подія, через яку старий Йоганн Будденброк весь час щось весело мугикав собі під ніс, а його син світився тихою радістю.

Якось у неділю, о дев’ятій годині ранку, консул сидів коло вікна в малій їдальні перед великим, брунатним секретером, що його опукле віко з допомогою хитрого механізму відсувалося назад. Перед ним лежала товста шкіряна тека, повна паперів, але він дістав з шухляди зошита з золотими берегами, в тисненій палітурці і, припавши до нього, заходився мережити своїм тонким, дрібним, квапливим письмом, старанно, невпинно, відриваючись тільки на те, щоб умочити гусяче перо в масивну металеву чорнильницю…

Вікна стояли відчинені, і з саду, де лагідне сонце осявало перші бруньки й де зухвало перегукувалися двоє пташиних голосів, повівав весняний легіт, сповнений свіжих, ніжних запахів, і часом тихо, скрадливо ворушив завісами. В кімнаті сонячне проміння лягало на білу скатертину з незметеними ще крихтами й мерехтіло на золотих віночках чашок, що мали форму стулок.

Обидві половинки дверей до спальні також були відчинені, і звідти долинав голос Йоганна Будденброка; він тихо наспівував смішну старовинну пісеньку:

Є добрий, любий чоловік,

Що милу вдачу має:

Суп варить, колиса дитя

І квітки поливає.

Він сидів над невеличкою колискою з зеленими шовковими завісками, що стояла коло високого ліжка з запоною, і легенько гойдав її. В ліжку лежала пані Елізабет. Вони з чоловіком, щоб було зручніше, перебралися на якийсь час сюди, а старі влаштували собі спальню