Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії 📚 - Українською

Читати книгу - "Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії" автора Максим Іванович Кідрук. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💛 Інше / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 70
Перейти на сторінку:
ніс, наче закляття:

— Тихий океан… Це ж, йолки-палки, цілий Тихий океан… — а потім: — Пройти від океану до океану… Йолки-палки, пройти від океану до океану… — ось так я собі казав.

Ось таким чином у мій розклад прокралось Акапулько.

Витративши ще півдня, я підібрав квитки на літак з Мехіко до відомого тихоокеанського курорту і назад. Наостанок, враховуючи той факт, що у кінці подорожі я залишав Мексику не з Канкуна, а з Мехіко, мені довелось докупити ще один квиток на літак мексиканської авіакомпанії «Mexicana» з Канкуна до мексиканської столиці, після чого маршрут набув остаточного вигляду: Мехіко — Акапулько — Мехіко — Пуебла — Оахака — Сан-Крістобаль — Паленке — Мерида — Канкун — Мехіко. Єдиною слабкою ланкою у всій експедиції був Мілан, де через нестиковку рейсів мені доведеться ніч перебути в аеропорту.

Все гаразд, думав я. Сидячи у зручному фотелі у себе в офісі, попиваючи каву з молоком, закинувши ноги на стіл і безтурботно копирсаючись огризком олівця у вусі, я зовсім не сприймав свій план як щось тяжке і нездійсненне.

То був найприємніший етап поїздки, на папері все складалося просто блискуче: з легкістю пір’їни і швидкістю світла долалися величезні відстані, легко і просто відшуковувалися хостели та туристичні офіси, не заважала погода, не докучали москіти, а головне — не виникало жодних проблем у спілкуванні з місцевим населенням.

Якби ж то там, у Мексиці, усе було так само просто, як воно виглядало на екрані ноутбука…

* * *

Потому розпочалося найважче чи, мабуть, краще сказати, найрутинніше — кропітка робота над кожним окремим пунктом подорожі. Я прикидав, скільки днів потрібно провести у конкретному місті, аби мати достатньо часу облазити усі цікавинки, потім визначав, скільки днів я можу на це місто виділити, виходячи з мого розкладу, затим підшуковував через Інтернет більш-менш пристойний хостел і бронював його. Розібравшись із хостелом, я дізнавався, де у даному місті автостанція, аеропорт, туристичний офіс, вишукував усі ці об’єкти на картах «Google maps» і роздрукував разом з приписками, як туди найкраще добратися.

За тиждень я вже наловчився віртуозно виголошувати довгі мексиканські назви, від яких у нормальних людей миттю розпухає язик, зводить нижню щелепу і починають боліти зуби. Без жодної заминки я промовляв зашкарублі словечка на зразок «Теотіуакан», «Санто-Домінго-Теуантепек», «Текамачалько», «Попокатепетль» і навіть «Окскутзкаб».

Не обійшлося, щоправда, без конфузів. Якогось дня я продивлявся варіанти маршруту з Пуебли в Оахаку, і зупинився на тому, що, певне, поїду автобусом, — відстань там чимала, більше п’яти сотень кілометрів, та й дорога тягнеться крізь гори (трохи раніше я відкрив для себе дивний факт, що пасажирських потягів у Мексиці просто немає).

Зазирнувши на сайт, де можна було довідатись про розклад руху та ціну за проїзд, я ледь не наклав у штани: сайт видав ціну квитка 556$! З переляку я передивився різні сполучення між іншими містами і всюди ціна квитка коливалась у межах 200–600$. Я аж побілів. «Це що за фігня така? — думаю. — Мексика, де все мало бути феноменально дешево, раптом пропонує викласти п’ятсот баксів за квиток на якомусь задрипаному автобусі?!»

Ситуація наближалася до критичної, адже я уже мав візу, мав на руках квитки на всі літаки, а втім, при таких цінах на автобуси мені нічого не лишалось, як хіба терміново шукати в Швеції пальму, аби перевірити чи їстівна у неї кора та листя, позаяк ночувати під відкритим небом у Мексиці я ще зміг би, а от харчуватися цілий місяць одним повітрям добропорядному християнинові якось зовсім не до лиця.

Разом з тим мене не полишало відчуття, що тут щось не так. Проте, де б я не нишпорив, усюди натикався на захмарні ціни в доларах — Мексика скидалась на країну для мільярдерів.

Зрештою, коли я остаточно впевнився, що перед від’їздом мені доведеться обчистити одне з відділень шведського банку «Nordea», в голову стрільнула думка, що я, собі на сором, не знаю, яка у Мексиці грошова одиниця, і що непогано було б дізнатись про її курс стосовно долара. У дію вступив електронний всезнайко Wikipedia, повідомивши, що у Мексиці ходять мексиканські песо, а також, цитую: «…the symbol used for the peso is „$“, basically the same as for the US dollar since the dollar derived its logo from the Spanish-Mexican currency[27]»…

* * *

Майже два тижні пішло на те, аби привести мій план до вигляду, який вдовольнив би навіть найприскіпливішого педанта. Утім, врешті-решт, з генеральним планом було покінчено.

Останньою фазою підготовки став підбір мандрівного спорядження.

Давно відома істина, що для «бекпекера» головне — це мобільність, а громіздкий багаж рівносильний смерті. Без усякого перебільшення і остраху бути висміяним скажу, що дане питання має просто колосальне значення, оскільки від сумарної кількості, об’єму та ваги взятих із собою речей безпосередньо залежить те, у що перетвориться подорож: у милу прогулянку чи у шпарке пекло. При цьому шаблонна фраза «із собою слід брати тільки найнеобхідніше», яка нібито покликана розв’язати дилему, ні біса не розв’язує, оскільки поняття «найнеобхідніше» може коливатися в об’ємі від одного целофанового пакета до чотирьох-п’яти товарних вагонів.

Добряче помізкувавши, що саме таки варто брати із собою за океан, я нарешті зібрав те, що пізніше одна британка, яку я надибав в Оахаці, охарактеризує як «the smallest backpack ever»[28].

Побачивши мій рюкзак, коли ми збирались взяти таксі і рушати разом до автобусної станції, наївне дитя туманного Альбіону довго не відставало від мене і допитувалося, де в дідька я сховав решту своєї поклажі, а коли мені врешті-решт вдалось переконати її, що це увесь мій вантаж, вона ледь не втратила свідомість. Для порівняння зауважу, що в її багажі, який був розрахований на якихось півтора тижні відпустки, але важив удвічі більше за саму британку, не вистачало хіба що крісла-качалки та переносного зенітно-ракетного комплексу «Гремлін».

Дівча так і не оклигало і до самого розставання недовірливо зиркало на мій наплічник. Я вирішив пожаліти її психіку і сказав, що мій рюкзак — це результат останніх досягнень українських вчених у галузі нанотехнологій, тож туди можна запхати речі завбільшки з рояль.

Усе необхідне я купив в Україні, куди навідався за два тижні до великої подорожі.

Ось перелік усіх тих речей, які я збирався взяти за океан, включаючи ті, які вдягав на себе:

три пари майок;

троє шортів;

три пари шкарпеток;

три комплекти спідньої білизни і одні купальні плавки;

одна сорочка з коротким

1 ... 14 15 16 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії"