Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Діви ночі. Книга друга 📚 - Українською

Читати книгу - "Діви ночі. Книга друга"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Діви ночі. Книга друга" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 27
Перейти на сторінку:
всі свої гроші. Якщо не втримається і скінчить раніше, то вважається, що програв. Взагалі мало кому вдається виграти.

За вікнами смерклося, і в будинку спалахнуло тьмяне інтимне світло. Гості вже почали скидати піджаки. Пан Зеньо повідомив, що бажаючі грати в рулетку можуть завітати в сусідню залу.

Ярка покликала фрау, я зостався сам. Але недовго. Біля мене раптом виросла Ліда.

— Таке враження, що ти нудьгуєш.

— Я на роботі. Яка тут нудьга? Я на такій забаві вперше.

— О-о, то тебе чекає море задоволення.

Вона кокетливо до мене всміхалася, вигинаючи своє тіло і надимаючи повні груди. Була вже під газом.

— Налий мені, кіцю.

— Що ти п’єш?

— Кампарі. Собі теж налий, вип’ємо на брудершафт.

Я налив, ми переплелися руками, одним духом вихилили келихи і Ліда з таким смаком засмоктала мої вуста, що я на хвилю втратив здатність дихати. Мимоволі моя долоня лягла їй на перса, Ліда застогнала і притислася до мене всім тілом. Проте я вивільнився:

— Хвилинку! Я на праці. Ще чого доброго побачить твій шеф.

— Він зайнятий, бачиш, як тиснеться з якоюсь блондинкою?

— Цікаво навіщо він возить тебе зі собою?

— А я тут своя людина. Мені теж щось належиться від життя.

— О-о, то ти мусиш знати дуже багато про свого шефа. Може, він тебе навіть боїться?

— Тут усі всіх бояться. Так і живуть. Налий мені ще. Ти за мною зовсім не пильнуєш. Я ж дама.

— А чим ти займаєшся, коли відбуваються якісь пікантні забави?

— Ну, які, наприклад?

— Наприклад, «дев’ятка».

— Ха, то ти вже й про це знаєш. А я розважаюся разом зі всіма.

Я розкрив від подиву рота. Але вона не дала мені його закрити.

— Я і є «дев’ятка».

— О… дуже приємно… Мабуть, тобі нелегко чекати, поки до тебе дійде черга.

— Нелегко… Але зате я вже маю діло зі справжнім мужчиною. Мені здається, ти б у цю гру виграв.

— Я?.. М-м, не знаю, не пробував.

— А спробуй! Я тебе буду чекати.

— Але я тут не на забаві, а на роботі.

— Це не має значення. Якщо я захочу, то і тебе введуть до гри. Ну, то як?

— Е-е, знаєш, може, якось іншим разом. Я ще новачок.

— Ну, гаразд. Але наступного разу ти так легко не викрутишся, — сказала вона.

На щастя, наступного разу не буде, подумав я собі. А вголос сказав:

— Отже ти справжня секс-бомба, якщо тебе приберегли на сам останок.

— Ти не помилився. Все, що я добилася в житті, я завдячую своїй задниці. Відповідно мене можна вважати дамою найвищої класифікації. Я коштую дорого, але ніхто ще не сказав, що він дурно стратив гроші. Хочеш перевірити? Я для тебе зроблю скидку.

— Ти знаєш, я тобі вірю й так. Але я ніколи не платив за любощі. Бо вважаю себе теж кавалером високої кваліфікації.

— О-о! І кілько коштує задоволення з тобою?

Я вдав, що замислився.

— Ходімо, пора, — смикнула мене за руку і потягнула за собою у зал, де грали в рулетку.

Гра була в розпалі. Пан Зеньо, як заправський круп’є, хвацько виконував свою справу. Але коли в повітрі сяйнуло чарівне слово «дев’ятка», усі миттю позривалися з крісел і помчали до бенкетної зали.

Обидві дівчинки і собі подалися туди ж. Я спинив їх:

— Зачекайте, давайте я вам включу телевізор. А сюди не йдіть.

— А чому?

— Ну, там будуть дорослі в щось грати.

— В «дев’ятку»?

— Так.

— Думаєте, ми «дев’ятки» не бачили? — спитали вони таким буденним голосом, що я зрозумів — вони вже все бачили.

Дівчатка зайшли в залу, сіли під стіною і стали чекати захоплюючого видовища.

Бажаючі грати в «дев’ятку» виходили в роздягальню і з’являлися звідти в халатах. Восьмеро дівчат і Ліда розібралися наголо просто в залі. Ліда кидала на мене грайливі погляди, цікавлячись, видно, яке враження на мене справить її статура. Там звичайно, було на що подивитися, і я весело їй підморгнув.

Раптом залою прокотилося пожвавлення, котре перейшло в бурхливі оплески.

На сцену вийшла фрау Ольга. Вигляд її викликав вигуки захоплення геть у всіх. Фрау мала на собі з чорної шкіри вузенькі майточки і бюстгальтер. На ногах чорні панчохи, які підтримував так само чорний шкіряний пояс, і чорні чобітки на шпильках. Пасочками шкіри були оздоблені її руки і шия. На плечі з-під гестапівського кашкета спадало хвилями смоляне волосся. Фігура її була бездоганна, і в багатьох просто щелепи повідвисали.

Фрау Ольга ляснула канчуком і скомандувала початок гри.

Дівчата поставали навкарачки, розставивши ніжки. Бобрик, Ярчук і гість із Києва не грали. Останній мав такий живіт, що це б йому і не вдалося. Гравці один за одним займали позицію і всі їхні рухи голосно коментувалися глядачами:

— Ну, давай, засади! Встав пістон! Вали її, дуй!

Перші п’ятеро гравців вибули з гри, не добравшись і до восьмої дівчини. Зате шостий добрався до Ліди і скінчив справу під бурхливі оплески. Зрештою, це був чоловік середнього віку.

Незабаром я побачив, як гість із Києва наблизився до фрау Ольги і почав з нею шепотітися. Та кивнула, і вони разом покинули забаву.

Ярко припинив фільмувати і теж подався до виходу.

— Що трапилося? — перепинив його я.

— Маю діло. Треба увічнити того жевжика.

— Я піду з тобою.

— Зачекай. Ольга повела його нагору до новенької дівчинки. Коли вона повернеться, можеш підійти. Зайдеш у четверті зліва двері.

Фрау хутко повернулася, і я під шумок вислизнув із зали.

За четвертими дверима знаходилася тісна кімнатка з вікнами в стінах по обидва боки. Вікна виходили в сусідні покої.

— У них там дзеркало, — пояснив Ярко. — І вони нас бачити не можуть.

За вікном на постелі лежала Мартуся в голубій сорочині. Мала якийсь напівпритомний вигляд. Високий гість непоквапливо розбирався. Я затамував подих. Ярко старанно фільмував.

— Вона дістала наркотик, — пояснив мені. — Взагалі нічого не тямить.

— Чи нема якоїсь можливості її врятувати?

— Врятувати? Від чого? Ти гадаєш, він їй щось зробить? Ця жаба?

— Адже він нарихтувався таки щось зробити.

— Нічого в нього не вийде. З таким пузевищем!

Голий ідеолог виглядав і зовсім огидно. Він виліз на ліжко, підповз до дівчинки і почав цілувати її ноги, поволі підбираючись усе вище і вище, аж поки не задер на ній сорочку і не розсунув стегна.

— Ну, бачиш, нічого страшного, — всміхнувся Ярко. — Старе одоробло більше ні на що не здатне, крім цілування.

Мені поволі відлягло від серця.

Дівчинка лежала непорушно, поки той вилизував її тіло, пестив червоними пухкими пальцями і трясся в

1 ... 14 15 16 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діви ночі. Книга друга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діви ночі. Книга друга"