Читати книгу - "Земля світлячків"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Натоптав люльку і сказав:
— Прошу! Перший зал. Світлячки, які трапляються нам у лісі просто на землі.
Довгим чубуком, як указкою, він почав показувати гостеві свої скарби — гнилички, трухляві корінці й кору, перетлілу серцевину пнів. Але що це? Низом так і тягло, так і віяло холодом — і ніби від гостя. Гість стояв оддалік, чорний і надто високий; він кивав головою, казав: «Pax, pax! Чудово, чудово!» — але слова його були якісь холодні.
— Мармусіє, принесіть мені, прошу вас, теплі капці, бо мені щось морозить ноги.
Сиз XII показував далі, він потроху захоплювався, забував на мить і про тривогу в лісі. Однак почув за спиною твердий крок: то ступив до нього гість. Війнуло ще дужчим холодом, і тоді над Сизом, а вірніше, між Сизом і гостем, як тінь, пролетіла зозуля.
— Прошу вас, другий зал, — запрошував Сиз. — Підземні світлячки: личинки, дуже симпатичні хробачки, виключно цікаві сімейки черв'ячків…
Сиз оглянувся. І прикусив люльку. Замість одного гостя — стояло вже два! Однаковісінькі, в чорних плащах-накидках. І руки обидва ховали однаково за спиною! Ніби один розділився на два або Сизові двоїлося в очах. Ходили двійники в ногу, один за одним, ступали ніби й тихо за Сизом, але кроки їхні твердо й дерев'яно відлунювали в коридорах.
— Третій зал, жуки-світлячки…
Сиз повернувся: з одного гостя — вже три. Що за мана! Три однаковісінькі високі постаті. Стоять вони в потилицю один одному. Чорні накидки, руки за спиною, а в очах якийсь швидкий притаємний переблиск. Здається, вони перемовлялися між собою.
В четвертому залі — чотири! Так, так, з одного вже стало їх аж чотири!
Сиз присів, щоб показати їм рибу з хитрим ліхтариком на носі, як раптом — в чотири ноги — стукнули за спиною кроки. Четверо в плащах-накидках майже схилились над Сизом, в очах — спалах і гострий переблиск. І тут, як посвист коси,
пронеслась між ними зозуля. Четверо враз відхилились і застигли в позах королівських стражників: не гості, а холодна увага й суворість!
В п'ятому залі їх стало п'ять!
В шостому — шість!
В сьомому — сім!
Як, звідки вони вигулькували, може, вони подвоювалися чи потроювалися, Сиз не міг охопити оком. Тільки одвертався — і вже стояв новий гість, в потилицю першим. І не холодом, а вже морозом тягло від них.
В останньому залі, дванадцятому, їх стояло за спиною Сиза рівно дванадцять. Чорні плащі, берети, мов забрала, опущені до брів, руки у всіх за спиною.
Добрий славний наш Сиз і не знав, яка небезпека зависла над ним! Він спокійнесенько розпалив люльку, пустив дим кільцями і підвів гостей до того кальмара, який викидає у воду хмарку світла:
— Дозволю звернути вашу високу увагу…
Ці слова так і застрягли в його горлі. Бо раптом — хоп! — дванадцять кабальєро разом ступили до нього і вмить накинули йому на шию чорний мішок. Що вони приклали перед тим Сизові до носа, важко сказати. Щось дали понюхати йому блекотно-солодке, клубок вогкої вати чи моху, і від того дурманного зілля Сиз одразу провалився в глибокий сон. Правда, сон був якийсь химерний: він спав, а проте все добре чув. Дванадцять кабальєро сказали: «Pax! Pax! Звалюйте його на плечі! Понесли! Тихо, щоб не почули стовуси!»
Та все ж, як тихо не намагались вони ступати, в підземних коридорах лунав грюкіт їхніх дерев'яних підборів. Сиза взяли на плечі і кудись понесли — в зав'язаному мішку, головою вперед. «Ану ж бо… гукнути Мармусію… Або шарпнутись, вирватись і навтікача — до своїх!..» Він подумав про це мляво, холодно й байдуже, бо все спало у ньому — і тіло, і думки. От лише слух… Сиза несли, а він — на якомусь повороті в коридорі — відчув: щось легенько ворушиться коло нього в мішку. Просто перед самісіньким його лицем, губами можна торкнутись — крило, м'яке, лагідно-тепле пір'я… Зозуля! «Ти й тут зі мною, моя сиза голубко! Ну що ж, помандруємо вдвох». А ще він подумав: «Ех, буркунцю Ь мені крихту та закуритиі Бо дорога, видно, невесела й нелегка буде».
Він поцмокав уві сні губами, відчуваючи смак диму, а його несли далі зв'язаного в мішку, як лялечку.
«Гуп, гуп, гуп!» — дванадцятеро нападників підіймалися вгору з музею. Зараз вони проходили, мабуть, кімнату Сиза, де стояв м'який диванчик і де валялись древні книги. «Рах!» — сказав один із нападників і збив рукою ліхтарик над входом, а заодно і млинок з корча. По-злодійському оглядаючись, рушили вони з Сизом на плечах до ворітець, загупотіли сходами до озера. Далі, за всіма прикметами, подались понад берегом, бо під ногами у них на дванадцять голосів заскрипів пісок.
Тепер повернули, без сумніву, до лісу. Сиз почув над головою шум, а скоро тріск — дванадцятеро дерлись напролом, валяючи дубки й берези. Коли вони перекидали Сиза з плеча на плече, тривожно билась у мішку зозуля й опускала крила, ніби тим затуляла Сизові очі, мудрістю яких вона завжди захоплювалася.
Ще минула якась година, і от пролунав збоку дуже знайомий міцний. голосок:
— Кха-кхем! Ану, Чублику, потримай пакунок, я хотів подарувати Варсаві цей новий млинок! Тримай! Диви: що то за голубчики? Несуть! Звідки, куди несете? Стійте, замри, вам кажу! Гля, що робиться: серед темної ночі грабують! Мабуть, дині в Хворощі обнесли, га! Ану, витрушуй мішок! Зараз, кому я сказав! Чублику, гукни наших людей з галявини.
Чулося, як Вертутій виламав сирого дубця і, грізно кахикнувши, хмаркою рушив на них. А Чублик метнувся гукати своїх.
Дванадцятеро, що на якусь мить принишкли, одразу вдарили підборами в землю і так замолотили ногами — смуга лягла за ними! Боялися, боялися вони гурту стовусів! Тріщали кущі, бився мішок об дерева, падали під ноги колоди, а вони гнали, гнали вперед, як стадо бізонів.
— Стій! Лови їх! — гримів здалеку голос Вертутія.
Дванадцятеро бігло запекло, і мішок то сповзав, то аж підстрибував у них на плечах. «Ага, — міркував сонний Сиз. — Скільки вони і*уль мені наліпили? От на лобі — раз, два… п'ять, таких, як груша завбільшки. Один синяк на носі, одна ґуля за вухом… Аіі! Щоб ви скисли — ще одну бараболю вліпили!»
Мішок труснуло і вдарило об корч і тут же підкинуло вгору. Сиз простогнав і захвилювався: чи не придушили його бідну птаху? Зозуля легенько поворушила крилом. «Ага, ти ще жива, моя сиза голубко! От і добре, поїхали!»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля світлячків», після закриття браузера.