Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Бомбардир 📚 - Українською

Читати книгу - "Бомбардир"

187
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бомбардир" автора Кирило Круторогов. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 65
Перейти на сторінку:
знайомий… Мабуть, забули давнього друга?

– Друга? Хто б це міг бути? – Вона глянула з цікавістю.

– Шкільних часів. Ваш однокласник… колись навіть захистив вас від несправедливих обвинувачень.

– Невже Сергій Гайдук?! – вигукнула молода жінка.

Я розсміявся:

– Згадали! Саме він.

– Це серйозно? – здивовано й протяжно мовила вона.– Ви знайомі?

– Більш-менш. Я працюю у футбольному журналі і…

– Ото новина! – вона відступила на крок, сплеснувши руками.– А Сергійко просто молодчина, досяг свого!..

– Але ж ви знаєте, Настю, як важко його розговорити!

– Це точно! – Вона знову взялася за ножиці.

– Я саме збирався дещо про нього написати… про дитинство і юність. А він тільки відмахується. Мовляв, їдь у Марганець, поговори з Настею…

– Ви серйозно?!

– Авжеж! Вона, каже, багато розповість, людина надійна.

– Боюся, дещо йому не сподобається! – усміхнулася Настя.– Та ні, Сергій, певно, пожартував. Ми ж із ним… я його навіть в «Інстаграмі» знайти не змогла, щоб підписатись… А тут ви!

– Давно не бачилися?

– Дуже.– Ножиці і далі цвірінькали над моєю маківкою.– Я за цей час устигла школу закінчити, до університету вступила, провчилася три курси, заміж вийшла, сина народила… Стільки всього… І раптом він про мене згадав! Ото друг, чи ти ба!

Мені вчулася в її голосі іронія, але я відразу збагнув, що за цими словами ховається образа. Настя змовкла, зосереджено закінчуючи роботу.

– Ну от…– нарешті мовила вона.– Готово! Миємо?

– Що? – Я був розчарований. Ниточка, яку мені вдалося простягти між Сергієм і цією молодою жінкою, з якоїсь незрозумілої мені причини обірвалася.

– Голову миємо? – Вона раптом усміхнулася.

– Обов’язково!

Мені довелося переміститися до мийки, потім повернутися в крісло, де Настя висушила феном мою зачіску, що елегантно зменшилась, і завершила всю процедуру коротким слівцем: «Усе!»

Я поліз по гроші, але вона раптом мовила, трохи затнувшись:

– Знаєте… Клієнтів однаково немає… Давайте я пригощу вас кавою. Правда, у мене тільки розчинна. Та й цукор скінчився.

Я був готовий і не на таке, аби тільки вона розмерзлася й розговорилася.

За кілька хвилин ми вже сиділи за столиком у закутку, звідки було видно двері до перукарні. У Насті кілька разів дзвонив мобільний, але вона, не дивлячись, скидала виклики.

– Ви сказали, Сергієві може не сподобатися те, що ви про нього скажете. У вас були конфлікти?

Я намагався повернути розмову в потрібному напрямі.

– Та ні, просто пожартувала. А конфлікти… З ним неможливо було конфліктувати. І все через його характер. Він завжди вмів наполягти на своєму. Але не так, як інші. Візьме за лікоть, скаже кілька слів, зазирне в очі… І тобі відразу зрозуміло – його правда. Просто якийсь гіпноз…– Вона всміхнулась і відразу змахнула з обличчя усмішку.– Знаєте, він із тієї рідкісної породи чоловіків, з якими почуваєшся абсолютно захищеною. У мене й чоловік такий – складний, але надійний. А з Сергієм ми дружили, було. Він у мене домашки списував, після школи додому проводжав. Жили ми поряд, він подобався моїм батькам. І мені теж. Спокійний, якийсь… правильний… А на школу йому завжди було начхати. Знаєте, як він казав? Мені там нудно, я ж знаю, що все це мені ніколи не знадобиться…

– Вірив, що стане футболістом?

– Мабуть, ні. Він про майбутнє взагалі ніколи не говорив.

– Займався у футбольній секції?

– А в нас тут її немає й ніколи не було…

– І чим він захоплювався?

– Як усі. Футбол – у дворі або на стадіоні. Узимку хокей. Уже по першому снігу на шкільному спортмайданчику ставили цеглини замість воріт, грали без ковзанів, а замість шайби – тенісний м’яч. У морози ми в карти різалися в нас удома. Улітку втрьох – Іванцов, Сергій і я – ходили на пляж на водосховище. Купалися, загоряли до чорноти, іноді хто-небудь пиво приносив. А потім усе це якось скінчилося…

– Чому? – запитав я.

Але вже й сам здогадався – пригадав власну дочку в тому ж віці. З її заплутаними й наївними дитячими історіями, які швидко перетворилися на складні й болісні сюжети.

– Дівчата дорослішають швидше…– Настя глянула в бік дверей.– Чомусь стало з ними нецікаво. Ну ясно ж – чотирнадцять років. Дискотеки, старші хлопці. Залицялися до мене, намагалися сподобатись. Мені це лестило… Потім з одним зав’язалися стосунки. У нього машина, каталися вечорами. У мене просто метелики в животі, закохалася по вуха… Ми з ним одного разу довго цілувалися біля самого будинку, потім розпрощалися. Мій залицяльник поїхав, я в під’їзд – а там мої приятелі, Гайдук з Іванцовим: «Зачекай, Настю, поговорити треба…» Чого це, думаю, однаково завтра в школі побачимось… А Сергій: «Настю, зав’язуй з ним!» «Це ж мудило повний! – підтакує Іванцов.– У нього одне на думці…» Ох я й розлютилася! Відштовхнула Сашка – і бігом угору сходами…

– А потім?

– Потім? – Вона всміхнулася, повела плечем.– У школі все наче як зазвичай – поки що. Але я відчувала, що Сергій на мене вже по-іншому дивиться. Начебто здалеку. І жодного разу більше не підійшов… А щодо мого принца обидва, зрозуміло, не помилялися. Але то вже інша історія, його не стосується…

– Так і розійшлися?

– Виходить, що так… А незадовго до його від’їзду з міста в Серьожки теж почалися неприємності… Не знаю, у чому там була річ, але наче якимсь чином йому допоміг наш фізрук, В’ячеслав Іванович…

Вона потяглася за телефоном. Жест зрозумілий – бесіду закінчено, більше Настя нічого не скаже.

– Ну що ж.– Я відсунув чашку й підвівся.– Дякую за все. Й останнє запитання.

– Давайте.– Вона теж підвелася, машинально потерла скроню.– Тільки дійсно останнє. Щось я сьогодні не у формі.

– Настю, ви справді жодного разу за всі ці роки не бачились із Сергієм?

– Я б не стала приховувати. Думаю, в Марганці він жодного разу відтоді не з’являвся. А що, власне, йому тут робити?

– Та мало що. Батьків, наприклад, відвідати.

– Містечко в нас невелике, я б знала. У всякому разі, до мене він не заглядав і не телефонував… Краще скажіть – як йому там живеться?

Я затнувся – уже встиг забути про свою брехню.

– Нормально. Про його успіхи ви, напевне, знаєте, про них тільки ледачий не пише… А в іншому… Живе футболом. Дуже талановитий, і все йде до того, що з часом стане одним із найвидатніших нападників Європи.

– Одружений?

– Ні. Поки що ні.

Вона відвела очі, не бажаючи зустрічатися зі мною поглядом.

На цьому ми розпрощалися.

Уже виходячи на площу, я здогадався, де взяти

1 ... 14 15 16 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бомбардир», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бомбардир"